Кернасюк Юрій

к. е. н., с. н. с. лабораторії маркетингу,

економічного аналізу та захисту інтелектуальної власності

Кіровоградська ДСГДС НААН

м. Кропивницький

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Розвиток сільськогосподарського виробництва в Україні за умов глобальних кліматичних змін і економічних зрушень має бути спрямований на вирішення комплексу проблем із забезпечення продовольчої безпеки держави, формування нових екологічно збалансованих і високопродуктивних зональних агроекосистем, підвищення рівня добробуту мешканців сільських територій та конкурентоспроможності аграрної продукції.

Для розв’язання означених проблем вітчизняними вченими розроблено Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до
2020 р., де передбачено у якості досягнення мети формування високоефективної конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках галузі економіки, що забезпечує продовольчу безпеку держави, виробництво високоякісної сільськогосподарської продукції в обсягах, достатніх для задоволення потреб населення і переробних галузей, та надійну економічну основу соціально-економічного розвитку українського села [1, с. 7-8].

Прискорення процесів глобалізації і економічної інтеграції вітчизняного аграрного сектору у світову економіку зумовлює необхідність додаткових досліджень теоретичних і методичних питань наукового забезпечення ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва, що визначає актуальність їх проведення та практичну значимість.

Метою досліджень є розробка науково-методичного обґрунтування стійкого екологічно безпечного сільськогосподарського виробництва і розвитку сільських територій в степовій зоні України, прогнозування обсягів конкурентоспроможної продукції, потреб його ресурсного забезпечення для збереження продовольчої безпеки, підвищення економічної ефективності та зростання експортного потенціалу галузі.

Як відзначає Ю.О. Лупенко, “вихід сільського господарства на траєкторію сталого економічного зростання залежить від реалізації комплексу заходів, що передбачають максимальне використання та прискорене освоєння сучасних технологій, перехід галузі на інноваційну модель розвитку” [2].

Це потребує зосередження роботи вчених на поглибленому вивченні актуальних проблем розвитку аграрної сфери і їх аналізу у комплексі із системним дослідженням теоретико-методологічних засад організації ефективного ведення сільськогосподарського виробництва на регіональному рівні, а також розробки відповідних моделей з урахуванням наявного ресурсного потенціалу та можливостей використання інноваційних технологій.

На сучасному етапі ринкових відносин аграрна економічна наука має бути залучена до системного дослідження теорії і методології оцінки ефективності використання потенціалу сільськогосподарського виробництва, розробки нових науково-методичних підходів його підвищення на основі формування синергетичних цілей інноваційної, соціальної та екологічної моделі розвитку, що повинно стати найважливішим фактором виходу галузі на шлях забезпечення сталого зростання.

З цієї точки зору В.Я. Месель-Веселяка стверджує, що “ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішніх належать ціновий і податковий механізм, до внутрішніх – забезпечення ефективного рівня господарювання” [3].

Якщо вплив зовнішніх факторів на розвиток сільськогосподарського виробництва досить глибоко вивчений вченими, то стосовно внутрішніх факторів цього однозначно не можна стверджувати. Адже традиційні підходи щодо порівняння різних організаційно-правових форм господарювання не враховують дію специфічних чинників, властивих кожній із них і зональних умов діяльності, що не дозволяє дати адекватну оцінку ефективності їх функціонування та зумовлює необхідність продовження наукових досліджень у цьому напрямку для розробки нової перспективної моделі розвитку галузі.

“Кон’юнктура ринку поглиблює протиріччя між приватними інтересами бізнесу й інтересами суспільства, оскільки виробляється прибутковіша продукція без урахування структури сівозмін, а це в свою чергу впливає на екологію та соціальну сферу сільських територій” [4].

Тому особливого значення сьогодні набуває завдання науково-методичного обґрунтування інноваційної моделі сталого розвитку сільського господарства на зональному рівні з урахуванням впливу природно-кліматичних і економічних умов у взаємодії з основними факторами виробництва – землею, капіталом та працею, а також іншими чинниками зовнішнього і внутрішнього характеру впливу.

Література

1. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року [Текст] / Ю. О. Лупенко, В. Я. Месель-Веселяк [та ін.] ; за ред. Ю. О. Лупенка, В. Я. Месель-Веселяка –К. : ННЦ “ІАЕ”, 2012. –182 с.
2. Лупенко Ю. О. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в аграрній сфері України [Текст] / Ю. О. Лупенко // Економіка АПК. – 2014. – № 12. –
   С. 5–11.
3. Месель-Веселяк В. Я. Аграрна реформа і організаційно-економічні трансформації в сільському господарстві [Текст] / В. Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. – 2010. – № 4. – С. 3–17.
4. Ільчук М. М. Диверсифікація діяльності підприємницьких структур аграрної сфери [Текст] / М. М. Ільчук, С. О. Нікітченко, Є. Ф. Перегуда // Економіка АПК. – 2016. – № 4. – С. 5–12.