Тищенко Василь

кандидат наук з державного управління, доцент

Гудович Олег

к.т.н., доцент

Інститут державного управління у сфері цивільного захисту

м. Київ

ЩОДО ПОРЯДКУ ПЛАНУВАННЯ РЕАГУВАННЯ НА НАДЗВИЧАЙНІ  СИТУАЦІЇ  ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ В УКРАЇНІ

Науково - технічний прогрес кожної розвинутої країни не тільки сприяє розвитку сучасного виробництва та покращенню умов праці і добробуту громадян, але й збільшує ризик аварій на великих промислових виробництвах. Величезне регіональне навантаження території України потужними промисловими та енергетичними об‘єктами (у 2014 році в Україні функціонувало  за даними Державної служби України з питань праці 9424 об'єкта підвищеної небезпеки)  збільшує ризик аварій, збитки від яких можна порівняти з розміром національного бюджету середньої країни. А наявність в Україні значних територій з несприятливим природним впливом та схильністю до проявів небезпечних  природних явищ підсилює гостроту проблеми щодо вивчення стану техногенної й природної безпеки та необхідність пошуку шляхів його покращення. Забезпечення національної безпеки є невід‘ємною функцією кожної держави, як суспільного утворення, що має гарантувати сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності її громадян.

 Попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій (НС) техногенного й природного характеру з метою збереження життя та здоров‘я людей, забезпечення сталого розвитку країни є однією зі складових національної безпеки держави, яку неможливо забезпечити без детального аналізу існуючого стану техногенної та природної безпеки, спостереження за ним у довгостроковій динаміці та розроблення заходів зі зменшення ризиків виникнення НС. Введенням у липні 2013 року в дію Кодексу цивільного захисту України, який регулює в державі відносини, пов‘язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, законодавчо упорядковано і посилено функції держави щодо забезпечення техногенної та природної безпеки в Україні. Статистичні дані свідчать про те, що у 2014 році в Україні зареєстровано 143 надзвичайні ситуації [1].

Одним з основних напрямів профілактичної діяльності у сфері техногенної безпеки щодо зменшення загроз виникнення НС є посилення планування заходів превентивного характеру та якісного планування у сфері цивільного захисту.

Відносини, пов’язані із захистом населення та територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій та реагуванням на них в Україні регулює Кодекс цивільного захисту України [2] Відповідно до його статті 130  для організації діяльності єдиної державної системи цивільного захисту Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання розробляються та затверджуються відповідні плани.

Порядок розроблення планів визначається Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, суб’єктами господарювання розробляються: плани реагування на конкретні надзвичайні ситуації; інструкції щодо дій персоналу у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій для підприємства з малою чисельністю працюючих (50 осіб і менше); ПЛАС на об’єктах підвищеної небезпеки та розроблених до них спеціальних заходів протиаварійного захисту.

Розробка ПЛАС є найбільш складним процесом у плануванні заходів з реагування на НС на об’єктах підвищеної небезпеки, і перед цим передбачає цілу низку процедур і заходів, починаючи з ідентифікації об’єкта господарювання і закінчуючи проведенням розробки та експертизи декларації безпеки.

З 06.11.2012 на підставі наказу Міністерства юстиції України від 13.11.2012 №1672/5 втратило чинність Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, затверджено наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 17.06.1999 № 112, що входило до Реєстру нормативно-правових актів з охорони праці під шифром НПАОП 0.00-4.33-99. Сьогодні базовими нормативними документами, що визначають вимоги щодо розробки суб’єктами господарювання плану локалізації і ліквідації аварійних ситуацій та аварій (далі - ПЛАС) на небезпечних територіях є стаття 11 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 № 2245-III [4] та „Правила техногенної безпеки у сфері цивільного захисту на підприємствах, в організаціях, установах та на небезпечних територіях”, затверджені наказом МНС України від 15.08.2007 № 557, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.09.2007 р. за № 1006/14273 (далі - Правила № 557).

Стаття 11 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» містить наступні вимоги. Суб'єкти господарювання які експлуатують ОПН, або у сфері управління мають ОПН, планують експлуатувати хоча б один ОПН, одночасно з розробленням декларації безпеки розробляють і затверджують план локалізації і ліквідації аварій для кожного ОПН. План локалізації і ліквідації аварій погоджують центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки (Державна служба України з надзвичайних ситуацій). ПЛАС переглядається кожні 5 років, але може переглядатися або уточнюватися до закінчення 5 років, перегляд або уточнення може здійснюватися і до закінчення 5 років з дати його розроблення а саме: змін в умовах діяльності суб’єкту господарювання незалежно від їх причин. Відповідно до п.3.1.1 Правил керівники окрім проведення ідентифікації об’єктів, повинні забезпечити: розробку ПЛАС, розробку спеціальних заходів протиаварійного захисту відповідно до ПЛАС та інформування органів, що відповідають за дії щодо локалізації та ліквідації аварії, про аварійній ситуації, які пов'язані з небезпечними речовинами і можуть завдати шкоди життю та здоров'ю населення і навколишньому середовищу».

Таким чином, ПЛАС розробляє та затверджує суб'єкт господарської діяльності,  а також може розробляти та затверджувати орендатор об’єкта підвищеної небезпеки [4,5], крім того вони повинні забезпечити:

• проведення ідентифікації та паспортизації відповідно до Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС від18.12.2000 № 338 (z0062-01), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 24.01.2001 за № 62/5253 (у редакції наказу МНС від 16.08.2005 № 140(z0970-05), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 01.09.2005 за № 970/11250);
• розробку спеціальних заходів протиаварійного захисту відповідно до ПЛАС;
• створення матеріальних (об'єктових) резервів для запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру і їх наслідків;
• впровадження, експлуатацію та технічне обслуговування систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у випадку їх виникнення;
• створення відповідно до чинного законодавства аварійно-рятувальних служб та необхідної для їх функціонування матеріально-технічної бази;
• впровадження та  утримання  у робочому стані засобів зв'язку, аварійно-рятувальної техніки та обладнання і  використання  їх  за призначенням;
• інформування органів, що відповідають за дії щодо локалізації та  ліквідації аварії, про аварійні ситуації, які пов'язані з небезпечними речовинами і можуть завдати шкоди життю та здоров'ю населення і навколишньому середовищу;
• наявність постійно оновлювального запасу відповідних медичних препаратів, сучасних антидотів та інших фармацевтичних препаратів, у тому числі кисню [6].

Література

1. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2014 році,www.mns.gov.ua

2. Кодекс цивільного захисту України. Закон України № 5403-VI від 02 жовтня 2012 р.

3. ДНАОП 0.00-4.33- 99 Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій.

4. Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року

№ 2245-ІІІ.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року №956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки».

6. Наказ МНС України від 15.08.2007 №557 „Правила техногенної безпеки у сфері цивільного захисту на підприємствах, в організаціях, установах та на небезпечних територіях”.