Головна » Статті » Конференція_2016_12_8-9 » Секція_1_Сільськогосподарські науки

УРОЖАЙНІСТЬ СОНЯШНИКУ В РІЗНОРОТАЦІЙНИХ СІВОЗМІНАХ ЗА УМОВ НЕСТІЙКОГО ЗВОЛОЖЕННЯ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Гангур Володимир

к.с.-г.н., с.н.с.

заступник директора з наукової

роботи в галузі рослинництва

Інститут свинарства і АПВ НААН

м. Полтава

 

УРОЖАЙНІСТЬ СОНЯШНИКУ В РІЗНОРОТАЦІЙНИХ СІВОЗМІНАХ ЗА УМОВ НЕСТІЙКОГО ЗВОЛОЖЕННЯ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

 

Серед основних польових культур, які сьогодні вирощуються агроформуваннями лівобережного Лісостепу, широкого поширення набув соняшник – одна із основних олійних культур України. Соняшникова олія є цінним харчовим продуктом, що містить вітаміни А, D, E, K, за переробляння насіння соняшнику одержують також кормові ресурси – макуху і шрот. Продукти переробляння цієї культури широко використовуються у лакофарбовій та миловарній галузях промисловості [1, 2, 3].

Висока, стабільна ціна і попит на насіння соняшнику та продукти його переробки, як на внутрішньому так і зовнішньому ринках, стали визначальним чинником різкого збільшення посівних площ, що призвело до порушення науково обґрунтованих нормативів вирощування цієї важливої культури у сівозміні [4, 5, 6]. Як серед науковців, так і виробничників немає єдиної однозначної думки щодо оптимальної тривалості цього інтервалу, а, отже, і відносно максимального насичення сівозмін соняшником. Переважна більшість дослідників цієї проблеми, вважають, що соняшник повинен повертатись на попереднє місце розміщення не частіше ніж через 8–10 років [7, 8]. У той же час деякі вчені доводять, що цей інтервал може бути і коротшим [9, 10].

Необхідність обов’язкового дотримання меншої чи більшої тривалості цього інтервалу зумовлена високою вірулентністю соняшнику до значної кількості грибкових, бактеріальних і вірусних хвороб та тривалим збереженням у ґрунті життєздатності патогену.

Питання, яку частку площ в структурі посіву сівозміни доцільно відводити під соняшник у Лісостеповій зоні лівобережжя на ґрунтах з відносно високим рівнем родючості, залишається ще і до цього часу дискусійним.

Зважаючи на це у лабораторії землеробства Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М.І. Вавилова Інституту свинарства і АПВ закладений стаціонарний дослід в якому вивчається вплив різної частки соняшнику в сівозміні (50; 33,3; 25; 20 та 14,3 %) на врожайність самого соняшнику за умов нестійкого зволоження лівобережного Лісостепу на типовому малогумусному важкосуглинковому чорноземі.

Результати досліду показують, що в середньому за 1999–2015 рр., як і слід було очікувати, найнижчу урожайність насіння соняшника 2,19 т/га забезпечили посіви з насиченням сівозмін цією культурою на 50,0 %. Зменшення частки соняшнику до 33,3 і 25 %, зумовило підвищення врожайності насіння, відповідно на 0,30–0,42 т/га, або 13,7 і 19,2 %. У п`яти- та семипільній сівозмінах, де у структурі посівів під соняшник відведено 20,0 та 14,3 % площі, одержали практично однакову врожайність насіння культури, відповідно 2,70 та 2,75 т/га. Це на 0,26–0,56 т/га або 10,4–25,6 % вище, ніж за насичення сівозміни соняшником на 50 і 33,3 % або за вирощування культури на одному і тому ж полі, відповідно через 1 і 2 роки.

Отже, негативний вплив на врожайність насіння соняшнику зумовлювався не тільки збільшенням ступеня насичення ним сівозміни, а також і тривалістю періоду повторного повернення культури на попереднє місце вирощування. По мірі скорочення цього періоду, зростав і негативний вплив.

Оптимальним порогом насичення польових сівозмін соняшником у лівобережному Лісостепу України слід вважати частку в 14–15 % до загальної посівної площі, за високої культури землеробства, дотриманні науково обгрунтованих сівозмін, використанні високопродуктивних, стійких до ураження хворобами гібридів. Таке насичення ним сівозміни не супроводжується помітним зниженням продуктивності як самого соняшника, так і інших культур сівозміни. Поряд з цим, у роки масової загибелі озимих культур, з метою використання продуктивного потенціалу попередника допустимим є одноразове збільшення частки соняшнику у структурі посівних площ сівозмін до 20 %.

 

Література

1. Подсолнечник / З.Б. Борисоник, И.Д. Ткалич, А.И. Науменко. – К.: Урожай, 1985. – 160 с.

2. Нікітчин Д. Наша головна олійна культура / Д. Нікітчин, В. Толмачів, І. Аксьонов // Земля і люди України. – 1995. – № 2. – С. 18–19.

3. Юркевич Є.О. Продуктивність олійних культур у сівозмінах з короткою ротацією / Є.О. Юркевич // Аграрний вісник Причорномор’я: зб. наук. праць. – Одеса: ОДАУ. – 2005. – Вип. 29. – С. 105–108.

4. Сівозміни – основа інтенсифікації землеробства / [за ред. О.О. Собка]. – К.: Урожай, 1985.– 294 с.

5. Сайко В.Ф. Устойчивость земледелия: проблемы и пути решения/ В.Ф. Сайко, А.М. Малиенко, Г.А. Мазур [и др.], [под ред. В.Ф. Сайка]. – К.: Урожай, 1993. – 320 с.

6. Сайко В.Ф. Сівозміни у землеробстві України [за ред. В.Ф.Сайка, П.І. Бойка]. – К.: Аграрна наука, 2002. – 146 с.

7. Долгова Е.М. Как уберечь посевы от гнилей // Масличные культуры. – 1986.– №2. – С. 28–30.

8. Лебедь Е.М., Соляник Б.Г., Суворинов А.М. Продуктивность подсолнечника при разных сроках возврата в севооборотах Степи Украины // Бюллетень ВНИИК. – Днепропетровск. – 1988. – №11. – С. 92–96.

9. Насінництво й насіннєзнавство олійних культур / За ред. М.М. Гаврилюка. – К.: Аграрна наука. – 2002. – 224 с.

10. Юркевич Є.О., Коваленко Н.П. Агроекологічна оптимізація посівних площ і розміщення соняшника в сівозмінах України. – Одеса: ПП Огмрцян О.П., 2007. – 43 с.

Категорія: Секція_1_Сільськогосподарські науки | Додав: Admin (07.12.2016)
Переглядів: 285
Всього коментарів: 0