Суліма Наталія

к.е.н.,доцент, доцент кафедри

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м. Київ

ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ

Найважливішим завданням розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні є створення необхідних умов для гармонійного розвитку кожної особистості та забезпечення високого рівня життя населення. Особливо гостро ця проблема постає для сільських територій, де трансформація земельних відносин, розвиток нових моделей господарювання може призвести до таких негативних наслідків, як хронічне безробіття, зневіреність у можливості працевлаштування та пов’язане з ними погіршення соціального середовища.

В цих умовах особливо важливим є питання не лише формування, а й збереження та раціонального використання соціально-трудового потенціалу села.

Ефективність розвитку і використання соціально-трудового потенціалу сучасного суспільства розглядається як інтегрований показник, що визначається кількісними та якісними характеристиками трудових ресурсів,  зайнятістю працездатного населення та забезпечує певні можливості у створенні матеріальних і духовних благ суспільства. Кількісним показником соціально-трудового потенціалу є демографічна ситуація, яка характеризує запаси трудових ресурсів, їхню зайнятість,  рівень освіти за структурою робочої сили, стан здоров’я населення тощо.

Якісні характеристики соціально-трудового потенціалу дають можливість оцінити перспективи різних соціальних груп населення для визначення їхнього місця у суспільно-корисній праці, можливості повного використання знань, умінь та професійних навичок працівників, отриманих за рахунок інвестицій у людський капітал. В результаті поліпшення якості трудового потенціалу зростає ефективність економічної діяльності працездатного населення, підвищується професійно-кваліфікаційна і соціально-культурна підсистеми, що визначає конкурентоспроможність країни в умовах глобалізації.

Нині проблеми трудового потенціалу села є надзвичайно важливими та актуальними. Дослідження свідчать, що до головних із них належать такі:

- трудовий потенціал села використовується вкрай неповно і неефективно. Із наявної в країні на 1 січня 2015 р. кількості сільського населення в 14089,6 тис. осіб, лише близько 3090 тис., або 22 % зайняті на сільгосппідприємствах, установах і організаціях [2 ]. Решта щоденно доїздять до міста, де виконують найбільш непривабливу роботу, самоексплуатуються  в трудомісткому, слабо механізованому, низько прибутковому особистому селянському господарстві або поневіряються по світах на заробітках;

- деградує і навіть знищується соціально-демографічна база формування аграрного трудового потенціалу – вимирає село. Молоді, амбіційні, найбільш працездатні кадри із села мігрують, професійно-інтелектуальний потенціал, який мав би забезпечити на селі суперсучасні технології та адекватну конкурентоспроможність, недопустимо знижується. Сальдо природного приросту сільського населення неймовірно падає. Сфери прикладання праці в сільському господарстві зруйновані (йдеться про сільгосппідприємства), а поза ним не розвиваються. Молодь не бачить на селі перспектив.

Причинами такого критичного стану села та його трудового потенціалу є безсистемний, хаотичний, некомплексний підхід до аграрних реформ; ресурсний підхід до трудового потенціалу; залишковий принцип уваги в суспільстві до відтворення трудового потенціалу, особливо на селі; аграрно-олігархічний протекціонізм, тотальна корупція, несприятлива політична система [1].  

Результат проведенного дослідження дозволяють визначити головні напрями дальшого розвитку аграрного трудового потенціалу. 

Насамперед, слід визначитись зі способом виробництва на селі на перспективу.

На наш погляд, з одного боку слід проводити індустріалізацію галузі, створення і будівництво потужних високотоварних комплексів вертикальної інтеграції (вирощування сільгоспсировини, її переробка і реалізація); з іншого - паралельно має йти процес кооперації дрібних сільських товаровиробників. У сукупності це призведе до збільшення виробництва сільгосппродукції,  збереження сільської поселенської мережі, а, отже, і бази відтворення трудового потенціалу села; зростання ефективної зайнятості в сільському господарстві.

Ще одним неймовірно важливим напрямом розвитку має стати збільшення сфер прикладання праці на селі поза межами сільського господарства. Йдеться, про створення тут несільськогосподарських виробництв і сервісних кооперативів.

Необхідно вдосконалити державне регулювання сільського розвитку, яке передбачатиме впровадження довгострокової оренди, замість спекуляції землею, протекціонізм у значенні повернення селу боргів, відібраних у нього десятиліттями через диспаритет цін, захист вітчизняного виробника від зарубіжної експансії, розв’язання проблем кредитування, зниження податкового тиску, можливо навіть через окремі податкові канікули тощо [1]. 

Все це повинно призвести до того, що трудовий потенціал аграрної сфери буде формуватися і використовуватися результативно. 

Література

1. Борецька А. Проблеми трудового потенціалу села на сучасному етапі розвитку [Текст]: Збірник матеріалів інтернет-конференції ТНЕУ, (м. Тернопіль, 24-25 червня 2010 р.) – Тернопіль: ТНЕУ, 2010.

2.Демографічна та соціальна статистика [Електронний ресурс].   – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/oper_new.html