Олеся Мартович

аспірант

Науковий керівник: д.с.-г.н., професор Бахмат М.І.

Подільський державний аграрно-технічний університет,

м. Кам’янець-Подільський

головний спеціаліст – державний фітосанітарний інспектор

Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області

м. Тернопіль

СОЄВИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

В останні роки в усьому світі зріс інтерес до сої, що пояснюється рідкісним хімічним складом – в зерні сої міститься 38-40% білка, 20% жиру, 25-30% вуглеводів, а також мінеральні речовини, ферменти, вітаміни, фітохімічні та інші речовини. Завдяки високій пластичності сої до умов вирощування, посівні площі її розміщені в основних землеробських регіонах континентів [2, 9].

У кожній країні світу проблема вирощування врожаїв має свої особливості: у країнах третього світу населенню хронічно не вистачає білка, у розвинутих країнах продукти харчування містять нітрати, пестициди й інші шкідливі для організму людини речовини, і слід вживати заходи, щоб цьому запобігти. В Україні актуальні обидва аспекти, особливо останній, якщо брати до уваги, що для значної частини населення, постраждалої від радіації, потрібні чисті продукти. Агрохімічні засоби, залишки яких можна знайти у вітчизняних продуктах, посилюють дію радіонуклідів [1, 3].

Соя в Україні має великий потенціал, є привабливою як для сільгоспвиробників і внутрішніх переробників, так і для експортерів.

Широке впровадження інтенсивних технологій в другій половині 19 ст. передбачало використання великої кількості міндобрив, гербіцидів і хімічних засобів захисту рослин від бур’янів, шкідників і захворювань. Інтенсифікація виробництва супроводжувалася значними витратами неоновлюваних енергетичних ресурсів, забрудненням ґрунту та водних джерел [2, 8].

Нині через різке підвищення вартості енергоресурсів, матеріально-технічних засобів і погіршення екологічного стану виникла гостра необхідність у створенні нових енергозберігаючих і менш витратних технологій, які не завдають шкоди навколишньому середовищу, харчовим і кормовим властивостям вирощувальних агрокультур [4, 8, 9].

Попередити негативний вплив хімізації можливо шляхом використання елементів біологічного землеробства, заснованого на використанні елементів мікробних препаратів на основі азотфіксуючих і фосфатмобилізуючих бактерій, мікробів-антагоністів, фітопатогенів, які регулюють режим живлення сільгоспкультур, підвищують їх продуктивність і стійкість до шкідників і захворювань [1, 7].

Впровадження розроблених на принципах адаптивного рослинництва технологій вирощування сучасних сортів є суттєвим засобом підвищення виробництва продукції рослинництва. Підвищення ефективності всіх факторів інтенсифікації технологій вирощування сільськогосподарських культур повинно здійснюватись на основі всезростаючого рівня агротехніки. Це вимагає перегляду всієї концепції рослинництва та розробки стратегії адаптивної інтенсифікації рослинництва, яка базується на використанні адаптивного потенціалу всіх біологічних компонентів агроекосистеми [2, 8].

Завдяки азотфіксації, яка проходить у сформованих у симбіозі з ризобіями бульбочках, соя може значно або навіть повністю задовольнити свою потребу в азоті, через симбіотрофне живлення. Це дає можливість вирощувати сою взагалі без внесення або з мінімальними дозами азотних добрив, які є дорогими і екологічно небезпечними. Рослини сої як азотфіксатори збагачують ґрунт азотом, покращують його структуру. Підвищення урожайності зернових, вирощених після сої, становить 3-4 ц/га [2, 5, 9].

Біоорганічне землеробство являє собою особливу систему відносин з природою. Головним тут є зниження затрат енергії, відновити яку неможливо й енергії, яка обумовлює забруднення довкілля. На основі сучасних інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур досягти цього неможливо. Суперечність полягає в необхідності зберегти високий потенціал родючості на фоні зменшення впливу та навіть виключення багатьох найважливіших елементів цих технологій. Можливості ж природи безмежні, слід лише навчитися правильно використовувати їх [6, 8].

При незаперечній доцільності застосування бактеріальні препарати мають недолік – нестабільність ефективності. Достовірний господарський ефект вони забезпечують у 60-70% випадків їх застосування. Між тим обробка насіння регуляторами росту рослин може покращувати азотфіксуючу активність бобово-ризобіального комплексу. Екзогенне надходження фітогормонів та їх синтетичних аналогів сприяє формуванню більш повноцінного бобово-ризобіального комплексу [1, 6, 7].

Отже, за допомогою природних регуляторів росту, екологічно чистим шляхом можна збільшити врожайність насіння сої та покращити його якість.

Література

1. Адамень Ф. Ф. Агробиологические особенности возделывания сои в Украине / Адамень Ф. Ф., Вергунов В. А., Лазер П. Н., Вергунова И.Н. – К. : Аграрна наука, 2006.  – 456 с.
2. Бабич А. О. Соя: агроекологічні основи вирощування, переробки і використання: Навчальний посібник / Бабич А.О., Бахмат М.І., Бахмат О.М. – Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2013. – 268 с.
3. Бабич А.О. Проблеми білка: сучасний стан, перспективи виробництва і використання сої // Корми і кормовиробництво, 1992. №33. С.3-13.
4.  Бондар Г. В. Зернобобовые культуры / Г. В. Бондар, Г. Т. Лавриненко. – М. : Колос, 1977. – 256 с.
5. Волкогон В.В. Ефективність симбіозу бульбочкових бактерій з рослинами сої / В.В. Волкогон, М.С. Комок // Бюлетень Інституту зернового господарства НААН. – Дніпропетровськ, 2010. - №39. – С.89-93.
6. Дерев’янський В.П. Вплив мінеральних, бактеріальних добрив при різних способах внесення ризоторфіну на продуктивність сої / В.П. Дерев’янський, М.В. Томич // Науково-технічний бюлетень Хмельницького НВО «Еліта». – К., 1994. - №2. – С.42-53.
7. Ефективність застосування нітрагіну і регуляторів росту рослин при вирощуванні сої / Леонова Н. О., Титова Л. В., Танцюренко О. В. та ін. // Сільськогосподарська мікробіологія, 2007. – Вип. 5. – С. 74-85. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/sgmb/2007/ SM05_07.pdf. Перевірено: 20.09.2016.
8. Петриченко В.Ф. Рекомендації по вивченню і впровадженню сучасних технологій вирощування сої на насіння / В.Ф. Петриченко, С.І. Колісник // ВДСГІ. – Вінниця, 1999 р. – 11 с.
9. Соя – универсальная культура / [Прус А.В., Сичкарь В.И., Колот В.Н. и др.]. – Киев: Урожай, 1982. – 88 с.