Альохіна Тетяна

к.б.н., с.н.с., провідний науковий співробітник

Криворізький відділ проблем екологічної геології

ДНУ ВМГОР НАН України

м. Кривий Ріг

СТРАТЕГІЇ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ГІРНИЧО-ВИДОБУВНИХ РЕГІОНАХ У КОНТЕКСТІ НЕЗВОРОТНИХ ЗМІН НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Терміни «незворотні зміни навколишнього середовища» та «фактор незворотності» відносно нові в системі екологічних знань. Обґрунтування та опис зазначених понять детально наведені у роботі І.М. Малахова, в якій на прикладі Криворізького залізорудного басейну висвітлено прояви техногенезу в верхній частині літосфери [1]. Показано, що видобуток мільярдів тон залізної руди призводить до незворотних змін у надрах (з огляду на те, що залізна руда належить до невідновних природних ресурсів). Процеси трансформації навколишнього середовища у гірничо-видобувних регіонах обумовлюють незворотність переходу від природних екосистем до техногенних внаслідок довготривалих великомасштабних розробок рудних родовищ. При цьому трансформації зазнає не одна складова природного середовища. Зміни, одночасно чи поступово, охоплюють всі компоненти довкілля: біоту, гідросферу, атмосферу, літосферу. Виникає нова техногенна екосистема із своїми рівнями організації, яка суттєво відрізняється від природної просторово-біотичним континуумом. Можна зазначити, що видобувна діяльність, як форма техногенного перетворення навколишнього середовища, відіграє роль тригеру, який «вмикає» трансформаційні процеси в природній екосистемі. У рамках викладеного незворотність навколишнього середовища визначається як зміна умов еволюції довкілля.

У даному контексті гірничо-видобувні території, урбанізовані агломерації, визначені як незворотньо трансформовані природні екосистеми, можна розглядати не тільки як території, на яких відбувається деградація природного середовища, але й території із своїм техногенного-еволюційним порядком. Незворотні переходи природних екосистем в техногенні, особливо у гірничо-видобувних регіонах, потребують особливої стратегії охорони довкілля. У регіонах, де відбулася подібна трансформація, традиційні концепції природоохоронної діяльності не коректні, а відтоді – й не працюють. Перш за все, треба визначити об’єкт та мету природоохоронних дій суспільства. Яку природу ми охороняємо: ту, що залишається за межами необоротної трансформації; чи ту, що знаходиться всередині таких територій? Відповідно до цього, існуючу стратегію охорони природного середовища у гірничо-видобувних регіонах можна умовно поділити на два компоненти: охорону незмінених екосистем вздовж периметру техногенної екосистеми і на відновлення та/чи адаптацію параметрів в межах техногенних екосистем. Так, безумовно, є сенс у підтримці та охороні просторів, що лежать за межами трансформованих територій. По-перше, це може обмежити «розростання» техногенної екосистеми. По-друге, дозволить утримати єдність екосистеми більш високого порядку за рахунок створення системи екологічних коридорів. Дана концепція, яка об’єднує природні території, що підлягають охороні, наразі є одним із успішних прикладів природоохоронної діяльності [2,3].    

Однак, існуючі традиційні стратегії природоохоронних заходів на територіях, що об’єктивно вже не містять природних екосистем і не підлягають відновленню навіть у теоретичному плані, є цілком вичерпаними. Новою Стратегією Державної екологічної політики України на період до 2020 року [4] щодо геологічного середовища передбачені заходи «обов’язкової рекультивації та екологічної реабілітації територій, порушених внаслідок провадження виробничої діяльності підприємствами гірничо-видобувної, нафтопереробної промисловості, зокрема, забезпечення до 2020 року рекультивації земель на площі, не менше 4,3 тисячі гектарів». На відновлення трансформованого довкілля із бюджетів усіх рівнів протягом тривалого часу виділялись суттєві видатки, проте успіхом така діяльність не увінчалась. Так, за понад 50 років «озеленення» трансформованих територій Кривбасу (відвалів, бортів кар’єрів, шламосховищ) менше 5% території вдалося «вкрити» рослинністю, що не дає можливості стверджувати про ймовірність відновлення степових ландшафтів на території сучасного Криворіжжя. Тому логічною виглядає зміна стратегії природоохоронної діяльності в межах техногенних екосистем з відновлювальної на адаптивну. Практично такій підхід, в першу чергу, означає переформування власне техногенних об’єктів (відпрацьованих кар’єрів, відстійників, шламосховищ, відвалів, проммайданчиків) у небезпечні. Ставлячи за мету формування на них біоценотичного покриву з подальшою можливістю використання таких об’єктів у культурних та господарських цілях, а саме – перетворення техногенних об’єктів в рекреаційні, туристичні, паркові.

Ефективність впровадження зазначеної стратегії можна оцінювати за критерієм оптимальності, як міри відповідності природоохоронної діяльності суспільства процесам трансформації, що відбуваються у екосистемах. Екологічна стратегія природоохоронної діяльності в техногенних екосистемах, зокрема в гірничо-видобувних регіонах, з урахуванням критерію оптимальності дозволить подолати існуючу безодню протиріч між дійсністю природокористування та прагненням до охорони природи.

Література

1. Малахов И.Н. Новая геологическая сила [Текст] / И.Н.Малахов.- Кривой Рог.: Видавничий дім «Україна».- 2009.- 312 с.

2. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Екомережа України та її природні ядра [Текст] /  Ю.Р.Шеляг-Сосонко, В.С. Ткаченко, Т.Л. Андрієнко, Я.І. Мовчан // Український ботанічний журнал.- 2005.- № 2.- С.142-158.

3. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Теоретичні та практичні засади створення екологічної мережі України [Текст] /  Ю.Р.Шеляг-Сосонко, М.М. Коржнев, О.В.Дудкин, О.С.Аксьом // Геоінформатика.- 2006.- №2.- С.52-61.

4. Стратегія Державної екологічної політики України на період до 2020 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: www.menr.gov.ua