Гулінчук Роман

науковий співробітник

Інститут агроекології і природокористування НААН

м. Київ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ

Земля як будь-який інший ресурс володіє певним потенціалом, який, з одного боку, характеризує її споживчі властивості і якість, а з іншого - є базисом оцінки ефективності її використання на основі визначення рівня реалізації даного потенціалу. Очевидно, що з позицій суспільства ефективність використання продуктивних земель повинна визначатися, в першу чергу, не об’ємом продукції, одержуваної на одиницю земельної площі, а рівнем реалізації потенціалу землі як базового ресурсу сільськогосподарського виробництва. При цьому слід зазначити, що досягнення максимально можливого рівня використання потенціалу земельних ресурсів не завжди є економічно виправданим, оскільки відповідно до економічного закону спадної віддачі ресурсів додаткові вкладення коштів у реалізацію потенціалу при досягненні критичних значень можуть призвести до падіння ефективності цих вкладень, що вимагає вирішення комплексної задачі оптимального розподілу та перерозподілу ресурсів при визначенні обсягів фінансування відтворювальних процесів на рівні господарюючих суб’єктів різних організаційно-правових форм [1].

Поряд з цим, продуктивний потенціал земель сільськогосподарського призначення може бути збільшений у процесі господарської діяльності як за рахунок додаткового внесення органічних і мінеральних добрив у межах науково обґрунтованих норм, так і поліпшення фізичних і хімічних характеристик ґрунтів за рахунок застосування раціонального чередування сільськогосподарських культур і технологій мінімального обробітку, здійснення заходів з боротьби з вітровою, водною ерозією і дефляцією ґрунтів, зі зниження кислотності та антропогенного навантаження та ін.

Диференціація земель за якістю передбачає і відмінності в їх потенціалі. На даний час для відображення цих відмінностей найбільш часто використовуються бонітетні оцінки або кадастрова вартість земель.

З позицій приватного власника продуктивних земель їх потенціал можна оцінити через обсяг доходів, який він може отримати від використання землі або передачі її в оренду. Якщо розглядати потенціал земельних ресурсів з точки зору їх користувачів, то його доцільно визначати виходячи з цільових критеріїв розвитку господарюючих суб’єктів різних організаційно-правових форм.

З позицій місцевих і регіональних влад землі сільськогосподарського призначення розглядаються як джерело формування бюджетів відповідного рівня і як ресурс для виробництва сільськогосподарської продукції, необхідної для продовольчого забезпечення населення та розвитку сільських територій. На державному рівні потенціал сільськогосподарських угідь відображає їх можливість забезпечувати продовольчу безпеку країни [2].

Виходячи з даних позицій економічної оцінки доцільно розрізняти два рівня визначення потенціалу земельних ресурсів сільськогосподарського призначення: рівень територій (регіон, район, сільське поселення) і рівень господарюючих суб’єктів.

Розмір сільськогосподарських угідь для оцінки потенціалу повинен бути визначений з урахуванням їх цільового використання. Для орних земель визначається оптимальна структура посівних площ, для сінокосів правомірно виділення поліпшених сінокосів, а для пасовищ - створення штучних пасовищ. Для земель під багаторічними насадженнями розраховується структура плодових і ягідних насаджень.

Рівень дійсно можливої врожайності пропонується визначати на основі методів програмування врожайності виходячи із середньостатистичних метеорологічних умов з врахуванням ліміту впливу вологозабезпеченності посівів і ґрунтової родючості.

На рівні господарюючих суб’єктів економічну оцінку потенціалу слід проводити виходячи з внутрішньої сутності різних форм ведення господарської діяльності: для структур підприємницького типу - через обсяг потенційного прибутку, для кооперативів і селянських (фермерських) господарств, що не використовують найману працю ‑ через обсяг валового доходу, для господарств населення ‑ через обсяг вироблених продуктів харчування для власного споживання та реалізації, у разі виникнення надлишків. Витрати виробництва для розрахунку розміру прибутку і валового доходу повинні визначатися виходячи з технологій, що дозволяють забезпечити рівень дійсно можливої продуктивності різних видів сільськогосподарських угідь при тому чи іншому способі господарювання залежно від рівня концентрації виробництва [2].

Очевидно, що ефективність використання продуктивних земель повинна визначатися, в першу чергу, не об’ємом продукції одержуваної на одиницю земельної площі, а рівнем реалізації потенціалу землі як базового ресурсу сільськогосподарського виробництв, який буде комплексно відображати досягнутий рівень ефективності використання землі та можливі резерви нарощуючи виробництва сільськогосподарської продукції.

Доцільно розрізняти два рівня визначення економічного потенціалу земельних ресурсів сільськогосподарського призначення: рівень територій (регіон, район, сільське поселення) і рівень господарюючих суб’єктів.

Література

1. Юшкова В.Э. Экономические, юридические и экологические аспекты регулирования земельных отношений / В.Э. Юшкова, Н.В. Шишкина, В.К. Коровин // Социально-экономические проблемы современного рынка труда. – Воронеж: ИПЦ «Научная книга», 2013. – С. 199–201.
2. Юшкова В.Э. Анализ эффективности использования сельскохозяйственных земель и резервы повышения их продуктивности / В.Э. Юшкова // Вестник Воронежского государ-ственного аграрного университета – 2013. – № 4 (39). – С. 263–271.