Лазарєва Олена

к.е.н., доцент, доценти кафедри

державної політики та менеджменту

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

м. Миколаїв

КОНВЕРГЕНЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

У вітчизняній практиці управління сільськогосподарським землекористуванням часто вживають термін «система», «системний підхід», під яким розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів явища чи процесу, об’єднаних в одне ціле, здатних виконувати задану функцію. Цінність системного підходу полягає в тому, що з його допомогою досягається кінцевий ефект землекористування, виключаючи ситуацію негативних впливів на нього.

При цьому, результативність системного підходу визначається не стільки ступенем об’єднання елементів системи, скільки характеристикою зв’язків між ними. Відповідно до цього Маміконов А.Г. [1] відзначає, що «елемент, який не має хоч би одного зв’язку з іншими не входить до системи». Тут мова йде про те, що ефект системного підходу виникає тільки на основі принципу поєднання двох чи більше елементів однакової природи.

Але якщо традиційні методи прийняття управлінських рішень можна допустити при управлінні нескладними об’єктами, оскільки наслідки можуть носити локальний характер, то управління сільськогосподарським землекористуванням, яке відрізняється великою складністю, оскільки тісно пов’язане з біосферою при неповному і неточному врахуванні факторів виробництва та зовнішнього середовища, в першу чергу, земельних ресурсів, зможе призвести до нечуваної соціально-економічної та екологічної кризи. Перші ознаки цього проявляються уже сьогодні, коли при урожайності вдвічі нижчою, ніж у розвинутих країнах Європи і світу спостерігається чітка тенденція до зниження природної родючості ґрунту.

У даному випадку мова йде про такий феномен як конвергенцію (лат. convergntio – сходжусь, наближаюсь), яка дозволить приблизити, поєднати елементи систем різної природи, підпорядкувавши їх виконанню загальної мети, визначеної суб’єктом управління. Прикладом цього можуть бути наступні антагоністичні пари, які суперечливо сприймаються науковим співтовариством, практиками сільськогосподарського виробництва та ін:

• використання і охорона землі;
• державне регулювання і ринок;
• кількість і якість природних, в тому числі земельних ресурсів, виробленої сільськогосподарської продукції;
• право приватної власності на землю і право користування;
•      посилення монополізації (агрохолдінги) у сфері сільськогосподарського землекористування і розвиток малих та середніх підприємств (фермерські підприємства, ТЗОВ, сільськогосподарські кооперативи, одноосібні господарства та ін);
• державні і приватні інтереси;
• внутрішній і зовнішній ринки;
• формальний і неформальний інститути щодо використання і охорони земель;
• інтеграція до Європейського Союзу і світового співтовариства та ін.

Дослідження приведених пар допомагають відповісти на запитання: якою має бути методологія раціонального сільськогосподарського землекористування, яка б поєднала непоєднуване. Авторський науковий пошук дозволив зробити висновок, суть якого полягає в наступному: оскільки землекористування являє собою відкриту систему, що постійно обмінюється енергією і інформацією з навколишнім середовищем (макрооточення, опосередковане оточення, внутрішнє середовище), воно має здатність до логічної впорядкованості, опираючись на знання внутрішніх властивостей систем, законів їх розвитку, що орієнтує дослідження на виявлення складних взаємозв’язків і можливих наслідків прийнятих управлінських рішень.

В залежності від характеру елементів системи різної природи походження стратегічна їх діагностика дозволить адаптувати елементи системи землекористування до зовнішнього середовища.

Такий підхід забезпечить узгоджену взаємодію щодо впорядкування системи сівозмін по відношенню до якісних параметрів ґрунтового покриву, що забезпечуватиме заплановану окупність затрат на вирощування основних сільськогосподарських культур, захист грунтів від ерозії, якість виробленої продукції та ін, що відповідатиме принципу пріоритету екології над економікою.

Врахування факторів водно-повітряного та температурного режимів, сонячної радіації, території з її рельєфом, рослинним покривом, напрямом схилів є важливою умовою організаційного характеру щодо встановлення складу земельних угідь, системи розвитку галузей сільського господарства, впорядкування угідь.

Отже, вирішення питань конвергенції, спрямованих на процес управління і регулювання господарської діяльності на землі, є фактором становлення високотехнологічної економіки сільськогосподарського землекористування, стимулювання інноваційної моделі розвитку та інформаційного забезпечення.

Література

1. Мамиконов А.Г. Основы построения АСУ. – М.: Высшая школа, 1981. – 247 с.