Аверчев Олександр

д.с-г.н., директор Інституту післядипломної

 освіти та дорадництва

Херсонський ДАУ

м. Херсон

ОЦІНКА СТІЙКОСТІ СОРТІВ ГРЕЧКИ ДО ЗАСОЛЕННЯ ГРУНТУ В УМОВАХ ПРИЧОРНОМОРСЬКОГО СТУПЕ УКРАЇНИ

У зв’язку зі значними площами засолених ґрунтів Причорноморського Степу України добір стійких до цього фактора сортів сільськогосподарських культур має важливе значення, особливо у жарких і посушливих умовах, які посилюють токсичну дію солей. Однак питання солевитривалості гречки та її сортів у світовій літературі висвітлене недостатньо, а одиничні роботи, присвячені цьому питанню, носять суперечливий характер.

Оскільки стійкість до засолення є наслідуваною ознакою, комплексна диференціація сортів за індексом солестійкості дала можливість виділити генотипи з різним ступенем солестійкості. Так, з таблиці 1 видно, що дія солей позначилася на усіх показниках структури врожаю у більшій чи меншій мірі за всіма сортами.

Таблиця 1

Оцінка стійкості сортів гречки до засолення ґрунту за індексом солестійкості, %

Примітки: ІП* – індекс продуктивності (відношення маси зерна до загальної біомаси); SE** – стандартна похибка середньої.

Однак найбільшого впливу засолення зазнали ключові ознаки продуктивності гречки – кількість зерен і їх маса. Тут відмічалась і найбільша строкатість показників з розмахом величини індексу продуктивності 35 і 41, що підтверджується коефіцієнтом варіації V= 37% і 53% відповідно. Досить висока мінливість і кількості суцвіть на рослину (33 або V= 27%).

Максимальний фенотипічний вияв саме цих структурних одиниць є передусім надійним критерієм оцінки солестійкості рослин на засолених ґрунтах. Так, менш стійкими сортами, з високим варіюванням усіх господарсько-цінних ознак виявились Лілея і Крупинка, у яких низькі індекси солестійкості за ознаками кількості й маси зерна вирішили частку їх загальної солестійкості: комплексна оцінка цих сортів була порівняно низькою – 45,7 і 47,8 відповідно. За узагальненим індексом солестійкості порівняно високими оцінками характеризувалися Шатилівська 5 і Степова – 70,2 і 64,3 відповідно.

Результати двофакторного дисперсійного аналізу сортів, що вивчалися, підтверджують ключовий вплив мінерального живлення на врожайність гречки за різних умов післяжнивного вирощування, а також неоднозначність реакції сортів на удобрення (табл. 2).

Таблиця 2

Урожайність сортів гречки залежно від фону живлення, ц/га

Середнє за 1995-1998 рр.

Примітка. НІР₀₅ за роки досліджень складала за факторами, ц/га: фактор А – 0,47-0,76; В – 0,36-0,59; взаємодія АВ – 0,81-1,31.

Як показали дослідження порівняно високу врожайність у досліді показали сорти Шатилівська 5, що склало, у середньому по досліду, 16,3 і Степова – 16,9 ц/га, але з них вищої результативності досягла Шатилівська 5 на варіанті N₄₅P₃₀, а сорт Степова – на варіанті N₉₀P₆₀, де отримано суттєві надбавки врожаю 5,8 і 7,7 ц/га відповідно. Низькими й нестабільними врожаями характеризувалась сорт Лілея – від 10,2 до 15,2 ц/га, у посівах якої спостерігалось найбільше варіювання врожайності (V= 42-54%).

Слід також зазначити, що на варіантах без внесення мінеральних добрив формування врожаю відбувалося більш стабільно за роками, але гарантовано високі врожаї зерна забезпечила норма N₉₀P₆₀.

Найбільше впливає на формування врожаю культури фон мінерального живлення, який у середньому за роки досліджень складав 63,40%, що майже у 2 рази перевищує вплив генотипу, де частка участі склала – 30,93%.

Література

1. Аверчев О.В. Агроекологічне обґрунтування адаптивних технологій вирощування круп’яних культур у різних ґрунтово-кліматичних районах півдня України.: Монографія / О.В. Аверчев – Д: Вид-во Грінь Д.С. Херсон, 2012, - 287 с.