Лазарєва Олена

к.е.н., доцент

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

м. Миколаїв

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Впровадження інноваційної моделі землекористування, орієнтація на ефективне використання досягнень вітчизняної науки у сфері управління земельними ресурсами є невід’ємними складовими стратегії розвитку України.

У цьому зв’язку існує нагальна необхідність вирішення питань, пов’язаних із визначенням інноваційних аспектів формування інноваційної політики землекористування.

На нашу думку, інноваційна модель землекористування враховувати систему як натуральних, так і вартісних показників. До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 гектар відповідних земельних угідь; зерна, цукрових буряків та інших продуктів рослинництва, а також свинини — на 100 гектар ріллі; продукції птахівництва — на 100 гектар площі посіву зернових культур. До вартісних показників відноситься вартість валової і товарної продукції, валовий і чистий доход та прибуток з розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь.

При цьому натуральні показники характеризують рівень використання певної частини сільськогосподарських угідь при виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва. Вартісні ж показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі і дають змогу порівнювати та об'єктивно оцінювати рівень використання земельних ресурсів у господарствах, які спеціалізуються на виробництві різних видів продукції.

При цьому подальший розвиток земельної політики необхідно планувати відповідно до стратегії інноваційного розвитку, яка включає: збільшення внеску науки і техніки в розвиток економіки землекористування; забезпечення прогресивних перетворень у сфері матеріального виробництва; підвищення конкурентоздатності сільськогосподарської продукції на світовому ринку; зміцнення екологобезпеки землекористування; збереження й розвиток сформованих наукових шкіл тощо [1, с.154].

В Україні і досі не створено інфраструктури цивілізованого обігу земель, не вживаються необхідні заходи щодо ведення ефективної політики раціонального землекористування, впродовж тривалого часу використання землі здійснюється переважно без чітко окресленого еколого-економічного та соціального обгрунтування. У зв’язку з цим існує нагальна необхідність вирішення питань, пов’язаних із визначенням інноваційних орієнтирів розвитку землекористування.

Впровадження високоінтегрованих інноваційних систем у сфері землекористування, які б забезпечували високий рівень доданої вартості у виробництві, не порушуючи екологічної рівноваги довкілля, повинно опиратися на результати спостереження за якісним станом грунтів.

Необхідною складовою інноваційної політики в сфері землекористування є створення повноцінної законодавчої бази щодо регулювання земельних відносин у сфері обігу землі та запровадження системи попиту і пропозиції на ринку прав на землю і їх моніторингу; законодавче встановлення регіональних цін на землі сільськогосподарського призначення; оцінка балансової вартості землі і відображення її в бухгалтерському обліку як невід’ємної складової активів підприємства; соціально-економічне обгрунтування доцільності введення обмежень ринку земель сільськогосподарського призначення.

Специфічною ознакою інноваційного розвитку землекористування є подолання сумнівно декларованих орієнтирів щодо підвищення родючості грунтів шляхом внесення мінеральних добрив. У цьому контексті зауважимо, що мінеральні добрива родючості ґрунту не підвищують, а лише сприяють росту врожайності сільськогосподарських культур, прискорюючи процеси мінералізації гумусу в ґрунті, в результаті чого все активніше відбуваються процеси його втрат. Що стосується органічних добрив, то вони є гарантією підвищення родючості ґрунту, умовою його збереження і відтворення.

Інновації в землекористуванні сприяють підвищенню наукомісткої діяльності в аграрному секторі економіки, зростанню конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції та взагалі ефективному використанню виробничих ресурсів.

Інноваційними орієнтирами забезпечення екологічної збалансованості землекористування мають бути запровадження комплексної системи державних стандартів, норм і правил використання земель, здійснення диференціації та класифікації заходів з охорони земель та екологічної стабілізації землекористування, посилення екологічного контролю та моніторингу земель.

Отже, концептуальні основи інноваційного розвитку землекористування полягають у вдосконаленні системи підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами та землекористуванням, розробці проектів організації території, що передбачають новітні технології проектування системи сівозмін. Важливе місце належить процедурі оподаткування землі, забезпеченні прозорого обігу земельних ділянок, комплексу організаційно-господарських заходів щодо підвищення родючості грунтів, екологічної збалансованості землекористування, проведення дієвого моніторингу земель, вдосконалення організаційної структури сільськогосподарського землекористування тощо.  Причому всі складові інновацій у землекористуванні мають діяти на основі емерджентного зв’язку, забезпечуючи синергетичний ефект управлінських рішень, спрямованих на раціональне використання й охорону земель.

Література

1. Горлачук В.В. Теоретичні основи формування інноваційної моделі землекористування / Горлачук В.В., Лазарєва О.В., Білоусов О.М. // Бізнес-навігатор. - № 1 (27). – 2012. – с. 152-156.