Самер Абд Ельмонеїм Резек Абуржейла

аспірант

Науковий керівник докт.політ.наук, проф. Горбатенко В.П.

НАНУ Інститут держави і права ім. В.М.Корецького

м. Київ

МОДЕРНІЗАЦІЯ  СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Політична система являє собою сукупність методів і моделей поведінки, які відіграють важливу роль в регуляції функціонування установ, а також при наданні повноважень в суспільстві. Юридично вона визначена як сукупність правових норм і правил, які повинні застосовуватися в якості регулювання у гонитві за благополуччям і безпекою держави як всередині, так і за її межами. Таким чином, метою політичної системи являється досягненя результатів відповідно до інтересів народу. Саме вона є виробником політичного рішення для установ, які  несуть відповідальність за застосування тієї чи іншої політичної системи, законодавчих повноважень, виконавчих та судових інститутів.[1] Політичні системи, за своєю структурою, досить різноманітні у всьому світі. В кожні країні можна спостерігати зміну в системі від диктатури до демократії, плюралізму, при цьому кожна має свої особливості і характеристики, які відрізняють їх один від одного. Для того, щоб досягти кращого політичного характеру системи,  необхідну слідувати концепції політичної сучасності, яка являє собою нове поняття "очистки хвороби ХХ століття" , яка спочатку була націлена на зміну основних властивостей і концепцій політичної системи, а також відносини  між приватною  внутрішньополітичною системою зі спільнотою та зовнішньої політики з точки зору взаємозв'язку економічного та соціального розвитку. З метою модернізації та зміцнення політичної системи, держави повинні в, першу чергу, економічно сприяти зростанню суспільства, а також проходити різні етапи зростання і модернізації системи, перетворюючи її в нову, зовнім іншу. Сучасність і політичні проблеми розвитку в країнах третього світу  виникли з тих причини, що системи, які застосовуються, не модернізовані відповідно до нових правил, а отже,  зростання в економічній системі досить суттєво відрізняється від розвинених країн. Можна виділити три основні відмінності між секторами економічної діяльності:

1. сільськогосподарський сектор ;
2.  промисловий сектор;
3.  сервіс, який надається суспільству.

Така послідовність може внести особливий вклад у роз'яснення пропозиції, представлену сучасності в рамках процесу зростання спільноти. Нижче розглянемо найбільш важливі проблеми, з якими стикається сучасний політичний розвиток, особливо в країнах третього світу. 

1. Криза ідентичності : відноситься до суспільства, яке прагне дотримуватися традицій минулого, не надаючи особливої уваги новій реальності.

2. Криза проникнення : розробка ролі держави у створенні адміністративних і сервісних установ як пріорітет у новому національно-державному співтоваристві.

3. Криза легітимності: відноситься до задач, коли необхідно знайти лояльність хоча б одного з громадян до режиму. Єдиною проблемою являється лише те, коли існує кілька лояльних релігійних, етнічних, регіональних та місцевих активних  товариств.

4. Інтеграційна криза:  пов'язана, в деякій мірі, з кризою легітимності та створює відчуття того, що все підходить всім,  що існує співпраця і нагороджується загальний інтерес членів спільнот, які доповнюють один одного в своїх амбіціях та сподіваннях на комплексній основі.

5. Власний вклад в кризу: громадяни зацікавлені в системі,  беруть участь та доповідають у справах із власним внеском, розкривають думки та встановлюють правила.

6. Криза поширення: означає, що національне багатство має сприяти підвищенню рівня громадян та не належить до поділу на частини, і що кожен має свою частку,  в залежності від витрачених зусиль та роботи. Ухвалення даних криз приведе до прогресу політичної системи, її розвитку та модернізації. Оскільки кризи різняться за інтенсивністю, більшість країн побоюються їх використовувати, спираючись на складність поєднання. Більшості державам вдалося її подолати, коли можливо було діагностувати пріоритети в різних одиницях кожної кризи та окремо в нових громадах. Вони не обов'язково обмежуються новими спільнотами, а можуть поділятися на колишні та сучасні товариства. Такі нації-держави як Великобританія, Іспанія, Франція не створювали систему без проблем, пов'язаних з кризою ідентичності, інтеграції та розподілом. Проте вони не загрожують їх існуванню як націй з концепцією національної держави, проте являються основними перешкодами на шляху національної єдності нових громад. [2] Необхідно виділити орієнтири з точки зору зовнішніх відносин, політичної та внутрішньо-політичної системи, а також звернути увагу на зміни, зокрема економічні, такі як відбулися після світової нафтової кризи, коли Саудівська Аравія намагалася нав'язати свою економічну політику як всередині так і зовні.

Література

1. Козлов А. Формы правления и политические режимы [Текст]  / А. Е. Козлов : Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. – М. : Новый юрист, 1998.
2. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна : Навч.посібник [Текст] / А.О.Білоус. – К.: Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2000. – 200 с.
3. Проблемы теории права и государства [Текст]  учебнное пособие / Под ред. М. Марченко. – М. : Юристь, 2002. – 656 с.