Гончаров Віктор

Канівець Олена

старші викладачі кафедри землевпорядкування та кадастру

Сумський НАУ

м. Суми

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ

Земля – найважливіша складова природних ресурсів, основа рослинного і тваринного світу, вмістилище природних багатств, операційний базис промисловості, головний засіб виробництва в сільському господарстві. Тому раціональне землекористування є обов’язковою складовою охорони природних ресурсів.

Забезпечення раціонального використання та охорони земель — це не тільки самостійна мета правового регулювання земельних відносин, а й один з найважливіших принципів земельного законодавства [1].

Проблема раціонального використання земель, як і інших природних ресурсів, важлива і актуальна.

Що ж стосується раціонального використання земель, то в даному випадку думки вчених різняться. Так, деякі з них визначають раціональність землекористування через досягнення максимального ефекту у здійсненні цілей землекористування, але опосередковують такий ефект через урахування корисної взаємодії землі з іншими природними факторами.

Інші раціональним землекористуванням вважають використання землі в обсягах та способом, які забезпечують сталий економічний розвиток, що не призводить до порушення відновлювальних властивостей природи і погіршення екологічних умов навколишнього природного середовища.

Крім того, існує думка, відповідно до якої раціональне використання землі визначається  як досягнення максимального ефекту у здійсненні мети землекористування з урахуван­ням корисної взаємодії землі з іншими природни­ми  факторами і при охороні землі в процесі вико­ристання як специфічної умови будь-якої діяль­ності, і головного засобу виробництва у сільсько­му господарстві [2].

Раціональне використання землі передбачає також ефективну її експлуатацію. Це означає, що земельна ділянка має використовуватися найбільш доцільно і з найбільшою віддачею.  При раціональному використанні землі її якість не повинна погіршуватися, а навпаки, має поліпшуватися, тобто обов'язково повинен враховуватися екологічний фактор.

Отже, на підставі викладеного цілком можливо зробити висновок, що раціональне використання землі – це діяльність пов’язана з ефективним використанням земельних та інших природних ресурсів з екологічної і економічної точки зору.

У рамках взаємодії «суспільство – природа» виділяють такі аспекти сутності раціонального використання землі:

• природно – біологічний, пов'язаний з визначенням функціонування землі як компонента природного комплексу і середовища для рослин та живих організмів;
• соціально – економічний, що відображає вплив на використання землі соціальних процесів і політики держави, суспільних, в тому числі земельних відносин, що пояснює економічну сторону використання землі як ресурсу;
• технологічний, пов'язаний з вивченням технічної дії на землю, технології використання, зв’язку раціонального використання земельних ресурсів з науково – технічним прогресом;
• правовий, пов'язаний з вивченням ролі і значення впливу права, правової діяльності держави через землеустрій, регулювання, адміністрування, стимулювання тощо, на організацію та здійснення раціонального використання і охорони землі [3].

Раціональним може вважатися використання землі, за якого: здійснюється охорона і відтворення продуктивних та інших корисних властивостей землі; найповніше враховуються природні та економічні умови і властивості конкретних земельних ділянок; досягається висока ефективність виробничої та іншої діяльності; забезпечується оптимальне поєднання громадських, колективних і особистих інтересів у використанні землі.

Література

1. Земельний Кодекс України №2768-ІІІ від 25.10.2001//Відомості Верховної Ради України(ВВР), 2002, №3-4.
2. Панас  Р. М., Раціональне використання та охорона земель. - Львів: Новий Світ, 2008.
3. Третяк А.М. Землеустрій в Україні: теорія, методологія: Монографія.- Херсон: ОЛДІ – ПЛЮС, 2013.