Кропивко Максим

к.е.н., с.н.с., провідний науковий співробітник

ННЦ «Інститут аграрної економіки»

м. Київ

СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ УКРАЇНИ

Протягом усього періоду існування селянські господарства відігравали вагому роль не лише у забезпеченні продовольчої безпеки нашої держави, а й були суттєвим джерелом наповнення бюджету членів домогосподарств, особливо територіально розміщених у сільській місцевості.

При цьому порівняння результатів господарської діяльності цих господарств дозволяють стверджувати, що у сучасних умовах їхній подальший розвиток можливий лише шляхом застосування екстенсивного ведення виробництва. Так площа сільськогосподарських угідь у перерахунку на одного умовного працівника тут становить 3,6 га, що майже в 12 разів нижче, порівняно із сільськогосподарськими підприємствами. Аналогічна ситуація спостерігається й за іншими показниками.

Так середня працемісткість у селянських господарствах складає 72,3 люд.-днів/га, а виробництво валової продукції в розрахунку на одного умовного − 26,5 тис. грн., що у 10,5 і 12,3 рази відрізняється від результатів діяльності сільськогосподарських підприємств.

При цьому селянським господарствам, насамперед сільських домогосподарств, критично необхідно мати землю з метою виробництва сільськогосподарської продукції для самозабезпечення основними видами продуктів харчування. Відповідно до проведених розрахунків потреба у сільгоспугіддях для продукування сільськогосподарської продукції згідно раціональних норм харчування у перерахунку на одну особу для сільських домогосподарств складає 0,4 га, домогосподарств селищ та малих міст – 0,12, а для міських домогосподарств – 0,02 га.

Результати збалансування земельних і трудових ресурсів селянських господарств свідчать, що землезабезпеченість домогосподарств нині  недостатня для забезпечення самовиробництва основних продуктів харчування. Так рівень землезабезпечення домогосподарств, розміщених у великих містах, складає 32,2 %, у малих містах та селищах міського типу – 27,5, а у сільській місцевості – 79,1 %. У той же час, рівень працезабезпечення селянських господарств для домогосподарств, розміщених у великих містах, складає 179,8%, у малих містах та селищах міського типу – 257,4, а у сільській місцевості 152,0 %. Якщо ж рівень землезабезпечення домогосподарств довести до норми, то і тоді рівень працезабезпечення буде вищим за потребу (відповідно на 163,3 %, 111,6 та 121,6 %). Тому надання домогосподарствам земельних ділянок на рівні визначених соціальних норм землевідведення буде повністю забезпечене трудовими ресурсами цих домогосподарств. Відповідні земельні ресурси для забезпечення домогосподарств на рівні соціальних норм землевідведення в країні є, проте необхідно в процесі адміністративної реформи їх консолідувати.

Отже, з метою стимулювання розвитку селянських господарств необхідно внести відповідні зміни у Земельний кодекс України, а справляння податку із земель для їхнього ведення доцільно здійснювати з площі землі, яка перевищує соціальну норму спільного землекористування домогосподарства. При цьому рівень землезабезпечення домогосподарства доцільно визначати відношенням фактичної площі землі в користуванні до соціальної норми землевідведення.

З іншої сторони, через високу працемісткість робіт до 73 % домогосподарств, які володіють земельними наділами вище соціальних норм землевідведення, віддають землю в оренду, а більшість особистих селянських господарств спеціалізуються на вирощуванні найменш працевитратних монокультур з високими цінами на ринку: зернових, соняшнику, сої тощо.

Тому для збільшення обсягів й асортименту вирощуваної в особистих селянських господарствах рослинницької і тваринницької продукції, необхідно стимулювати їх перетворення на глибоко спеціалізовані сімейні фермерські господарства. При цьому, з метою створення ефективно працюючих сімейних ферм для кожної з них доцільно розробляти якісні інноваційно-інвестиційний проекти та надавати їм фінансову і консультаційну допомогу.