Головна » Статті » Конференція_2016_12_8-9 » Секція_5_Економічні науки

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ – ОСНОВНИЙ НАПРЯМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Замора Оксана

к.е.н., доцент

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»,

м.Бережани

 

 

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ – ОСНОВНИЙ НАПРЯМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Під соціальним захистом економічно активного населення розуміють комплексну багаторівневу систему заходів, спрямованих на забезпечення продуктивної вільно обраної зайнятості або сфери діяльності на основі ефективного розвитку всіх секторів економіки та формування адекватної їх робочої сили; на створення умов для зростання рівня доходів за рахунок високопродуктивної праці, а також підтримання доходів і професійну переорієнтацію безробітних та незайнятих громадян. Під соціальним захистом інших верств населення розуміють форми і методи матеріальної допомоги, спрямовані на забезпечення підвищення якості життя, соціальну та психологічну адаптацію їх в суспільстві. На початковому етапі свого формування та розвитку соціальний захист поширювався на найбідніші категорії населення і здійснювався через систему соціальної допомоги.

Нині в розвинених країнах страхові та бюджетно-податкові механізми державного регулювання політики розподілу доходів і соціального захисту охоплюють переважну частину населення та забезпечують його базову соціально-економічну безпеку. У більшості з цих країн через держбюджет перерозподіляється від 1/3 (США, Японія) до 1/2 (Франція, Італія) ВВП. На частку соціальних витрат держави в США припадає більше 20% ВВП, у західноєвропейських країнах - близько 30 %. Отже, можна зробити висновок, що частка державного бюджету України у ВВП має бути поступово доведена до 28-30%. Це дасть змогу істотно підняти державні витрати на соціальний розвиток і підтримку незаможної частини населення, боротися з бідністю, особливо на селі, активізувати інвестиційну діяльність держави на користь підтримки відсталих регіонів.

Не менш важливий напрям державної політики соціального захисту обумовлений роллю держави в забезпеченні виробництва й споживання соціально значимих благ галузей нематеріальної сфери (освіти, охорони здоров'я, культури). Послуги цих галузей не тільки мають самостійну цінність для безпосередніх споживачів, але й надають соціальний виграш і для суспільства в цілому, представляючи собою інвестиції в людський фактор, аналогічні вкладенням у матеріальну базу.

Необхідність посилення соціальної спрямованості сучасних економічних систем вимагає розробки нових механізмів забезпечення базової захищеності населення, що сприяють росту конкурентоспроможності і єднанню суспільства. Відповіддю на цей виклик стали зростання ролі держави як стратега, що визначає пріоритети і напрямки розвитку; становлення поряд з ринковим великого некомерційного сектора; соціалізація бізнесу, що перебирає на себе значну частину функцій щодо розвитку працівників.

Відбувається переосмислення соціальних функцій держави. Перерозподіл через бюджет більшої або меншої частки ВВП на користь нужденних верств населення набув підпорядкованого значення. Ключова ж функція держави як суб'єкта соціального захисту нині полягає у формуванні соціально-економічного середовища, сприятливого для активної самореалізації кожного члена суспільства у власне економічній сфері, що гарантує достатній рівень стабільності і можливості розвитку. Яскравий соціальний аспект мають антимонопольна політика, підтримка дрібного і середнього бізнесу, програми збалансованого розвитку територій, створення сприятливого інвестиційного клімату. Максимальне навантаження отримала політика зайнятості і політика заробітної плати, розробка і здійснення програм на ринку праці з подолання безробіття та стимулювання попиту на робочу силу, а також збалансовані системи соціального страхування від безробіття. Страхування безробіття відповідає ідеології трудових відносин ринку, де найм робочої сили обумовлений ризиком втрати робочого місця. Таке страхування є компенсацією цього об'єктивного ризику за рахунок надання зароблених, а не дарованих державою гарантій працівникам, включеним у страхову систему, і тим самим зміцнює зв'язок праці й капіталу, служить цілям підтримки суспільного миру. та злагоди. Отже, система соціального страхування стає важливим чинником переходу до ефективної зайнятості і формування цивілізованого ринку праці, а отже, сприяє створенню умов життя, гідних людського існування.

Таким чином, у функції держави входять і безпосередня реалізація заходів для розвитку людського потенціалу, і загальне регулювання соціальних параметрів економічного процесу. Основні напрями такого регулювання – законодавчий захист працівника як більш слабкого партнера трудових відносин; активна політика зайнятості, що стимулює створення і поліпшення якості робочих місць; встановлення державного мінімуму оплати праці, яка б забезпечувала виконання її основних функцій.

 

Література

  1. Надання соціальної допомоги населенню в Україні: збірник законодавчих актів. – Київ, 2012. – 406 с
  2. Мальований М.І. Форми соціального захисту населення /
    М.І. Мальваний // Матеріали всеукраїнської заочної наукової конференції «Актуальні питання сучасної економіки». – Умань : Видавець «Сочінський», 2011. – Ч. 2. – 216 с.
  3. Вакуленко В. М. Соціальний захист населення України: [Навч.Посіб.] / за аг. ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого // К. : Вид-во НАДУ; Вид-во «Фенікс», 2010. – 212 с.
Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (07.12.2016)
Переглядів: 51
Всього коментарів: 0