Головна » Статті » Конференція_2016_12_8-9 » Секція_5_Економічні науки

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ АГРАНИХ ПІДПРИЄМСВ

Жибак Мирон

д. е. н., професор, завідувач

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

м. Бережани

 

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ АГРАНИХ ПІДПРИЄМСВ

 

У сучасних умовах розвитку глобалізаційних та трансформаційних процесів дослідженню економічного зростання підприємств аграрної сфери повинен передувати глибокий аналіз особливостей розвитку сільського господарства, зумовлених специфікою цієї галузі виробництва. До головних факторів та умов що впливають на  функціонування багаторівневої системи аграрного сектору в першу чергу слід віднести природні умови та стан навколишнього середовища і природних ресурсів, інституційне та конкурентне середовище, розвиненість внутрішнього попиту та ринків збуту, державна підтримка та інноваційна політика, інвестиційний клімат та цінова і податкова політики, коопераційно-інтеграційні зв’язки, розвиток інфраструктури сільської місцевості [1].

Враховуючи характерні особливості сільськогосподарського виробництва при дослідженні економічного зростання особливу увагу слід приділити методологічним принципам, які безпосередньо пов’язані із специфікою аграрного сектору, а саме: принцип триєдності екологічної, економічної та соціальної складових для забезпечення подальшого зростання потреб населення; реалізації аграрної політики та стратегії сталого розвитку аграрної сфери; оптимальність функціонування соціально-економічного та природно-ресурсного комплексу; формування нових форм організації та методів мотивації; розвиток нових форм науково-виробничої інтеграції в сільськогосподарському виробництві, зокрема кооперативів та інтегрованих формувань; запровадження науково обґрунтованих систем землеробства; реалізація нових технологій вирощування сільськогосподарських культур; виведення високопродуктивних порід тварин, збереження і покращення генофонду в цій галузі; організація інтенсивного кормовиробництва; використання ефективних екологічно безпечних та ресурсозберігаючих технологій; формування системи інженерно-технічного обслуговування аграрного виробництва; забезпечення довгострокової конкурентоспроможності виробничої та соціально-трудової сфери  сільських територій.                                                                                                      Отже, сталий економічний розвиток аграрної сфери передбачає стійке економічне зростання, яке має підтримуватись збалансованістю з врахуванням соціо-еколого-економічних орієнтирів [2]. Основною методологічною засадою формування соціо–еколого-економічного потенціалу сільськогосподарського виробництва є досягнення і підтримка комплексної збалансованості та стійкості росту його економічного, соціального та екологічного потенціалів.

Основним вектором економічного зростання має стати інноваційно-інвестиційне забезпечення, зокрема раціональне використання трудових, матеріально-технічних, природних та фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах і збільшення інвестиційних вкладень у тих сферах де вони дадуть найбільшу віддачу.

На другому етапі доцільно визначити напрями покращення соціального потенціалу сільського господарства. Як першочергові завдання стійкого розвитку соціальної сфери аграрного виробництва можна визначити у забезпеченні кількісного та якісного житла для сільського населення з одночасним розвитком системи соціально-культурного та побутового забезпечення, їх якісне покращення, що полягає у підвищенні рівня благоустрою житлового фонду, закладів культури, побутового та дорожньо-транспортного обслуговування та багатьох інших суб’єктів соціальної сфери села. 

Обов’язковою складовою соціо-еколого-економічного зростання аграрної сфери є екологічна складова, яка виконує регулюючу роль, що потребує додержання вимог і меж доцільності розвитку навколишнього середовища, враховуючи розвиток природних процесів і закономірності самоорганізації природного середовища[2]. Екологічні критерії ефективності економічного зростання в наукових розробках містять чи не найбільше показників[3]. Основними з них, що використовуються і на міжнародному рівні це: землевіддача; рівень витрат на охорону і раціональне використання земель; площі пошкоджені вітровою ерозією та засолені землі; внесення мінеральних та органічних добрив, гіпсування та вапнування; викиди шкідливих речовин в атмосферу, викиди забруднених стічних вод та інші.

Узагальнивши вище приведене слід  відзначити що найважливішими показниками стійкості зростання аграрної сфери є три складові: економічна, екологічна та соціальна, кожна з яких може бути кількісно представлена через сукупність показників, які характеризують міру кількісного наближення до цільових орієнтирів.  

 

Література

  1. Прокопа І. В. Соціальні аспекти розвитку сільських територій / І. В. Прокопа // Економіка АПК. -2005. №11(133). – С. 48-51.
  2. Сокольська Т. В. Управління економічним ростом у сільському  господарстві / Т.В. Сокольська // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні тенденції в економіці та управлінні: новий погляд», (23-24 серпня 2013року, м. Донецьк). - 2013. С. 69-71.
  3. Трегобчук В. М. Перехід на модель сталого землекористування – фундаментальне завдання земельної реформи./ В, М. Трегобчук // Матеріали  Міжнародної науково-практичної конференції «Землевпорядна наука, виробництво і освіта ХХІ століття» - К.: Інститут землеустрою УААН, 2001. – С. 133 – 137.
Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (07.12.2016)
Переглядів: 37
Всього коментарів: 0