Головна » Статті » Конференція_2016_12_8-9 » Секція_5_Економічні науки

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ХМЕЛЯРСЬКОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ

Михайлов Микола

к.т.н., директор

ТОВ „Хопштайнер Україна”

м. Київ

 

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ХМЕЛЯРСЬКОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ

 

Хмелярство – важлива галузь сільського господарства, яка потенційно може забезпечити сільськогосподарським товаровиробникам значні доходи від реалізації хмелепродукції та її використання у пивоварінні, медицині, парфумерії, харчовій та іншій галузях промисловості. Більше того - в Європі вона вважається однією з найбільш прибуткових галузей рослинництва. Тільки пивоварна промисловість України сьогодні потребує більше ніж 6,0 тис тонн хмелепродукції вартістю понад 1,5 млрд. грн. І тим дивовижніше на цьому фоні виглядає занепад українського виробництва цієї культури, яке, крім того, ще і має статус дотаційного.

У це важко повірити, але на початку ХХ століття Німеччина, Бельгія та Британія — визнані в світі пивовари — купували хміль на Волині, бо за якістю він не поступався кращим закордонним зразкам, а за ароматом — навіть їх перевищував. Відтак уже в 1907 році до Великої Британії було вивезено 9 пудів хмелю, а 1912-го — 492. Українці вирощували високі (як на той час)  врожаї цієї культури — 10—12 центнерів з гектара, при вартості виробництва одного центнера 18—25 рублів. Німецьким же, австрійським, французьким та англійським виробникам хміль обходився у 1,5—2 рази дорожче. Збут хмелю вважався досить прибутковою справою (його ціна у десятки разів перевищувала ціну зерна), і в 1913 році площі під цю культуру в Україні становили вже 6 тисяч гектарів. На жаль, наприкінці 80-х років минулого століття Україна була вже п’ятим у світі (після США, Німеччини, Китаю та Чехословаччини) виробником хмелю [1].

Впродовж 140-річної історії вітчизняного хмелярства галузь переживала різні етапи свого розвитку. За радянських часів Україна була основним постачальником хмелю для пивоварної промисловості, на 70 % забезпечуючи потреби у сировині всього Радянського Союзу. Крім того, до 1991 р. щорічно за межі країни вивозилося понад 4,0 тис. тонн хмелю. У середині 80-х рр. минулого століття країна за площею насаджень (9,4 тис. га) і валовим збором (8,0 тис. т) була на п’ятому місці в світі після США, Німеччини, Китаю і Чехословаччини. На той час галузь хмелярства була найважливішою бюджетоутворюючою складовою агропромислового комплексу регіону Полісся України. Колишній досвід господарств-виробників хмелю свідчить про те, що продукція хмелярства є джерелом значних фінансових надходжень: займаючи лише 1,1–1,5 % ріллі, грошові надходження від вирощування хмелю в структурі рослинницької продукції складали 50 %, а у спеціалізованих господарствах – понад 90 % [2, 3].

Сьогодні  економічні умови виробництва хмелепродукції потребують покращення з метою підвищення його ефективності. За останні 25 років площі під хміль впали з 7,4 тис. га в 1990 році до 0,4 тис. га в 2015 році, тобто в 18,5 разів [4]. Культура втрачає позиції надзвичайно швидко, незважаючи навіть на відмічену світом якість українського хмелю - вітчизняні хмільники відомі вирощуванням найпримхливіших ароматичних сортів рослини. Головною проблемою є збут продукції. Попри те, що хміль широко використовується в медицині і косметології, найбільшим напрямом збуту залишається пивоваріння. Українське пивоваріння знаходиться на злеті, відкривається безліч приватних пивоварень, росте популярність розливного пива, українське пиво цінуватися у світі. І в той же час, українські пивовари віддають перевагу для свого продукту імпортній сировині.

Перша і найочевидніша причина полягає в неможливості закуповувати однорідну продукцію великого розміру. Для великого виробника пива разова закупівля сировини може перевищувати 100 тонн, причому уся партія має бути як одного сорту, так і однієї якості. З урахуванням того, що валове виробництво хмелю в Україні в 2015 році ледве перевалило за 300 тонн, організувати консолідовану закупівлю сировини в декілька постачальників майже нереально. І якщо це питання вирішити, пивовари стикаються з наступною, ще складнішою проблемою.

Річ у тому, що технологічно для пивоварні недоцільно закупівля необробленого хмелю у вигляді шишок. Великі виробники пива вимушені купувати сировину в же переробленому виді - в гранулах або (що набагато простіше і вигідніше) у вигляді екстракту. В Україні зараз діє два гранулятори, потужностей яких вистачає для покриття поточних масштабів виробництва культури. Проте, зусиллями виробників хмелю так і не вдалося консолідувати їх роботу на рівні, достатньому для будівництва екстракційного заводу.

В результаті, за даними Державної служби статистики, в 2014 році Україна було імпортовано 341,9 тонн хмелю і продуктів його переробки, в 2015 році - 382,8 тонн. Основним джерелом імпорту сировини стала Німеччина (82%). Єдиним напрямом збуту продукції хмелярства в Україні залишаються невеликі, часто приватні пивоварні, яким досі вигідніше купувати українську сировину, чим імпортувати єврозамінники.

Висновки та пропозиції. Отже, якщо світовий ринок хмелю має позитивну динаміку розвитку завдяки високому попиту на хмелепродукцію та його характерними ознаками є інтеграція виробників хмелю й переробних заводів, які поєднані у великомасштабні корпорації, що забезпечує безперервний процес хмелевиробництва (від виробника до споживача хмелю), то, вважаємо, відродження українського хмелярства можливе за рахунок новітніх інновацій та інвестицій для розширення площ під цю культуру, впровадження нових високоврожайних сортів, які мають задовольнити найбільш вибагливих пивоварів, а також розширення ринків збуту як на Україні, так й світу.

 

Література

1. Михайлов М.Г.  Ми всі зобов’язані пивоварам // Урядовий кур’єр. –
11 серпня 2015 р.:[Електронний ресурс]. – Режим доступа: http: //ukurier.gov.ua/uk/articles/mikola-mihajlov-mi-vsi-zobovyazani-pivovaram

2. Михайлов М.Г. Теоретичні аспекти розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств: збірник тез доповідей ІІ-ї Міжнародної науково-практичної конференції „Сучасні технології аграрного виробництва” (9-10 листопада 2016 року) // Міністерство освіти і науки України, Національний університет біоресурсів і природокористування України. – К., 2016. – С. 88-90.

3. Саблук П. Т. Економічний інтерес у розвитку аграрного виробництва: монографія. / Саблук П. Т. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2014. – 356 с.

4. Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства України: Посібник / [Лупенко Ю.О., Захарчук О.В., Вишневецька О.В. та ін.]; за ред. Ю.О. Лупенка та О.В. Захарчука. – К. : ННЦ ІАЕ, 2015. – 144 с.

Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (07.12.2016)
Переглядів: 200
Всього коментарів: 0