Длугоборська Людмила

викладач

Уманський національний університет садівництва

м. Умань

ЕВОЛЮЦІЯ ПІДХОДІВ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ КАПІТАЛУ ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

Категорія «капітал» набула в економічній теорії загальносвітового поширення, проте вирізняється багатоаспектністю, різноманітністю підходів до трактування економічної сутності та історизму.

Перша спроба визначення капіталу як економічної категорії належить Аристотелю, який розглядав капітал як багатство і за походженням розмежував її на два види: 1) багатство природного походження та 2) багатство, що створюється в процесі накопичення грошей [1].

Уявлення про економічне походження багатства та суспільний розподіл новоствореного продукту модифікуються із зміною соціальних та політичних формацій, економічного розвитку та науково-технічного прогресу.

 Меркантилісти (Т.Ман, Ж.Кольбер та ін.) під багатством розуміють нагромадження грошей. Проте їхній підхід з часом зазнавав еволюції. Ранній меркантилізм вбачав шлях до збагачення у тому щоб менше купувати, а більше продавати. Пізній же у тому, що сума продаж має перевищувати суму покупок, сфера обігу забезпечує необхідним і одночасно є джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за вищу ціну, ніж ціна купівлі, тобто, гроші, що породжують гроші. Такою є формула грошового капіталу [2].

 З розвитком економічної думки з’являється нова фізіократична концепція, яка полягала в аналізі виробничих відносин і розглядала землю як джерело багатства. З часом погляди фізіократів розвинулись до включення інших факторів сонце, вітер, вода і процесу фотосинтезу. Фізіократом Ф. Кене введено термін «чистий прибуток», під яким розглядалось отримання надлишку продукції у сільському господарстві, що утворюється завдяки перевищенню валового прибутку над витратами на виробництво. Капітал ним ототожнювався з поняттям авансу (щорічного та первинного), що стало підґрунтям для поділу його на основний і оборотний капітал.

Фритредери висували вимоги щодо свободи торгівлі і невтручання держави у приватне підприємництво. Капітал ними розглядався як частина багатства країни, яка споживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріалів, машин тощо, необхідних, щоб привести в рух працю [3].

В. Бейджхот, Ф. Ліст, А. Маршалл, Дж. Мілль, В. Рошер, Г. Сіджуїк розвивають теорію належності до капіталу людських знань і здібностей до праці. А Л. Вальрас, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, І. Фішер пропонують до капіталу відносити саму людину з її природними якостями, оскільки економічну суть цієї категорії розглядають як будь-яке благо, що приносить дохід своєму власнику, незалежно від сфери застосування [4]. Водночас, оскільки природні якості людини виникли без чиїхось витрат, вкладень капіталу, то економічно необґрунтовано відносити ці якості на вартість капіталу. Аналогічно це стосується і природних факторів сонця, вітру, опадів.

П.Бурдье запропонував розглядати капітал з економіко-соціологічних позицій та виділяти в ньому такі три основні форми: економічну, культурну і соціальну, які конвертуються між собою. Економічний капітал безпосередньо і прямо конвертується в грошовий та проявляється в формі прав власності. Культурний капітал, під яким він розуміє різні компетенції людини, може бути конвертований в економічний капітал. Під соціальним капіталом П.Бурдье розуміє мережу зв’язків, знайомств, належність до певної групи, школи тощо, розмір якого залежить від розміру цієї мережі, або зв'язків, які можна ефективно використати, та від обсягу капіталу, яким в свою чергу володіє кожен з тих, хто з ним зв'язаний. Також П. Бурдьє виділяє символічний капітал до якого відносить звання, престиж, репутацію [5].

Схоже розуміння капіталу у фахівців Всесвітнього банку, які пропонують поділяти його також на три види: фізичний (машини, обладнання та споруди, що використовуються для виробництва товарів і послуг, плюс запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції), людський (здатність людей до участі в процесі виробництва, їх знання, досвід, трудові навички) та природний (запас природних виробничих ресурсів, якими наділене суспільство) [6]. Недоліком цього підходу є не врахування нематеріальних активів і соціального капіталу, які вирізняють інноваційний характер розвиток сучасної економіки.

В.Ф. Горячук, розуміючи  капітал як сукупність фізичного, людського, соціального, природного і фінансового капіталів та нематеріальних активів, котрі залученні або потенційно можуть бути залученні для задоволення потреб людини, або у процес виробництва з метою створення доданої вартості, виділяє таку властивість капітулу як здатність до самозростання [7]. Підтримуючи його, Дж. Кендрик трактує капітал як «здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і дохід, включаючи неринкові форми доходу»[8].

Отже, капітал у широкому значенні це все, що здатне приносити доход, або ресурси, створені людьми для виробництва товарів і послуг; це вкладене в справу, джерело доходу, що працює у вигляді засобів виробництва, а також цінних паперів тощо.

Література

1. Аристотель. Політика. – К., 2000. – 239 с.

2. http://www.seinstitute.ru/Files/Veh6-04_Mun.pdf

3. Рикардо Д. Сочинения. – Т. 3. – Москва, 1955 – 450 с.

4. Fisher I. The Nature of Capital and Income [Електронний ресурс] / І. Fisher. – L., 1977. – 278 p.

5. Бурдье П. Формы капитала // Экономическая социология. – 2002. – Т.3. – № 5. – С. 60-74. Режим доступу: www.ecsoc.msses.ru.

6. Бобух І.М. Пропорції та перспективи формування національного багатства України: монографія / Ін-т екон. та прогнозув. - К., 2010.- 372 с.

7. Горячук В. Ф. Концептуальна модель широкого розуміння капіталу // Ефективна економіка № 3, 2012 [Режим доступу: www.economy.nayka.com.ua ]

8. Кендрик Дж. Экономический рост и формирование капитала / Дж. Кендрик // Вопросы экономики. – 1976. – № 11. – С. 54–56.