Хомин Ірина

к. е.н., ст. викладач кафедри фінансів ім. С. Юрія

Тернопільського національного економічного університету

м. Тернопіль

ДУАЛІЗМ І СИНТЕЗ КОНЦЕПЦІЙ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Мабуть ніде, крім теорії ціноутворення,  не знайдемо стільки помилок компетентних людей, подібних за своєю глибинною сутністю до концепції ’’останньої години’’ Н. Сеніора,  (1790-1864), за якою прибуток нібито створюється в останню годину робочого дня.   Проте, на відміну від вченого, який визнав цю помилку ще при житті, в позиціях інших стосовно теорії ціноутворення цього не сталося й вона  донині всіяна, кажучи словами М. Блауга, рубцями вчорашніх проблем, учорашніх промахів, адже формування концепцій ціноутворення з виходом перших теоретичних праць, в яких учені осмислювали підґрунтя ціноутворення, було відображенням єдності й боротьби протилежностей.

Причому відразу появилися два взаємовиключних підходи до його  пояснення.  Приміром,  А. Сміт стояв на позиціях трудової теорії вартості, проте в тому ж 1776 році його французький сучасник Е. Кондільяк стверджував, що основою ціни є наше уявлення про корисність певної речі. Подальший розвиток  теорії економічної науки,  замість  знаходження поєднуючих ідей синтезу цих підходів, привів до відмінностей, теж сформульованих  у ґрунтовних працях, які появилися майже одночасно.

Так, ’’Теорії політичної економії’’ Ст. Джевонса  та  ’’Основи вчення про народне господарство” К.  Менгера, в яких обґрунтовано основні положення цінності¹  датуються відповідно 1863 та 1871 роками. а  в проміжку між цими датами вийшов І том ’’Капіталу” К. Маркса (1867), де теорія трудової вартості дістала своє завершене тлумачення. І ці взаємовиключні  підходи до ціноутворення дожили до наших днів].

Водночас і витоки дуалізму концепцій ціноутворення можна помітити вже в теоретичних висновках меркантилістів. Але попри те, що мова йшла спершу про конкретні натуральні товари, передусім про зерно чи хліб, відразу намітився поділ їхньої сутності при дослідженні на об’єктивне й суб’єктивне. Об’єктивне неминуче приводило до абстрактності економічної категорії ’’товар’’, в якій суперечності поєднуються. Разом з тим суб’єктивні ознаки так само неминуче зумовлювали боротьбу думок меркантилістів, які відображали відмінність підходів до проблеми ціноутворення впродовж XV-XVIII ст., коли врешті-решт пізні меркантилісти, зокрема А. Монкретьєн, практично дезавуювали висновки ранніх меркантилістів.

Проте ні тоді, ні потім – уже в період класичної політекономії, – ця боротьба протилежностей не перетворилася в їхню абсолютну єдність. Навпаки, з виходом ’’Капіталу’’ К. Маркса вона загострилася, перетворившись за радянською методологією в непримиренний антагонізм, який навіть зумовив антиметодологічний поділ економічної теорії на політекономію соціалізму й капіталізму. Не дивлячись на те, що були добре відомі праці, в яких знамениті вчені, причому навіть частково визнані  політичною економією соціалізму, як-от М. Туган-Барановськй, пробували синтезувати теорію трудової вартості з теорією граничної корисності.

Наприклад, він писав: „Теорія граничної корисності і трудова, безумовно, протилежні, але не суперечливі. Рікардо й  Менгер зосереджують свою увагу на різних сторонах одного й того самого  процесу. Теорія  Рікардо підкреслює об’єктивні  фактори вартості,  теорія  Менгера – суб’єктивні  моменти оцінки” [Туг – Б. осн. ек, с. 9,71].

Наступним  ідею поєднання теорій трудової вартості й граничної корисності обґрунтував  А. Маршалл, який резюмував, що „навіть на ринку з дуже коротким періодом існування,  таким,  наприклад,  як місцева зернова біржа …, поведінка продавців, котрі пропонують одну ціну й відкидають іншу, залежить дуже мало, якщо взагалі залежить, від обчислення витрат виробництва.  Вони керуються головно поточним попитом, з одного боку, а з іншого – вже наявним запасом товару” [Маршалл, с.195].

Однак у вітчизняній  економічній теорії утвердилась думка, що єдино вірною є теорія трудової вартості, започаткована Д. Рікардо.  Насправді підстав для категоричного: „Отже, величина вартості даної споживної вартості визначається лише кількістю праці, або кількістю робочого часу, суспільно необхідного для її виготовлення” [Капит.т.1, с .48], в Д. Рікардо не знаходимо, бо якщо прослідкувати за його думкою далі, то видно, що на пізніх ступенях  цивілізації, коли на арену економічних  відносин  виходить капітал, зв’язок  між вартістю й затратами виробництва більш складний.

Зокрема, у відповідь на закиди  його опонента Д. Рікардо писав: „Пан  Мальтус думає  мабуть що, згідно моєї теорії, витрати виробництва якої-небудь речі  і вартості її тотожні; це так, якщо він під витратами  розуміє „витрати виробництва” з уключенням прибутку. Оскільки він має на увазі не це, отже, він не зовсім зрозумів мене’’. Більш того, Д. Рікардо підкреслив,  що корисність „абсолютно притаманна  вартості”,  а ринкові коливання цін визначаються, з одного боку, масою товарів, доступних для продажу, і, з іншого боку, потребами й бажаннями  людей ”[Рикардо Д. Соч.,Т.I, с.61]].

Тобто можна стверджувати, що в будь-якому випадку  обміну товарів їхня ціна зумовлена  взаємним впливом попиту-пропозиції та витрат виробництва, а  спроби виокремити їх у незалежні чинники  є хибними. Втім, ця  проблема не така проста, аби можна було вважати її остаточно вирішеною цими тезами, тому наступні дослідження мають наукову значимість і перспективу.

Література

1. Туган-Барановкий  М. И. Основы политической экономии / М. И Туган-Барановский. – М., 1998.
2. Маршалл А. Основы экономической науки /А. Маршалл; [предисл. Дж. М. Кейнса; пер. с англ. В. И. Бомкина, В. Т. Рысина, Р. И. Столпера]. – М.: Эксмо, 2008. – 832 с.
3. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. (Пер. И. И. Скворцова-Степанова). Т. І. Кн. І. Процесс производства капитала. – М.: Политиздат, 1978. – 907 с.
4. Риккардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. Избранное /Д. Риккардо; [пер. с англ.; предисл. П. Н. Клюкина]. – М.: Эксмо, 2007. – 960 с.