Головна » Статті » Конференція_2016_12_8-9 » Секція_5_Економічні науки

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК НАПРЯМ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ САМОДОСТАТНОСТІ

Ярема Любов

к.е.н., доцент, декан

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

м. Бережани

 

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК НАПРЯМ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ САМОДОСТАТНОСТІ

 

Диверсифікацію розвитку сільських територій регіону можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на формування на існуючій природно-соціально-еколого-економічній базі оптимальної структури виробництва товарів, робіт, послуг; розширення сфер зайнятості та доходів сільського населення; урізноманітнення джерел та нарощування обсягів фінансування розвитку соціальної бази села [1].

Диверсифікація розвитку сільських територій регіону передбачає: диверсифікацію сільськогосподарського виробництва; розвиток несільськогосподарських видів діяльності в сільській місцевості; диверсифікацію сфер зайнятості та доходів селян, джерел фінансування розвитку соціальної бази села, форм власності та господарювання, ринків збуту продукції [3].

На регіональному рівні, як правило, для сільської місцевості традиційним стало домінування монофункціонального сільськогосподарського виробництва. З огляду на спеціалізацію підприємств переробної промисловості (у т.ч. підприємств харчової промисловості, розташованих у сільській місцевості), слід відзначити їх орієнтацію на використання місцевої сировини та орієнтацію на першочергове задоволення потреб місцевого, регіонального ринку. Монофункціональна орієнтованість економіки сільських територій знижує конкурентоспроможність, зумовлює деформації попиту та пропозиції на місцевих регіональних ринках, гальмує структурну модернізацію регіональних економічних комплексів [4].

Основними альтернативами сільському господарству на сьогодні виступають сфери будівництва, торгівлі, соціальних послуг тощо. Водночас, внаслідок перелічених вище перешкод до їх активного розвитку, наразі вони не мають можливості забезпечувати значної кількості населення доходами, достатніми до прожиття, а для частини сільських мешканців є лише додатковими видами діяльностями, які вони поєднують з веденням сільського господарства. Також варто зауважити, що для тієї частини населення, яка є самозайнятою у сільському господарстві та здійснює діяльність на особистих присадибних ділянках, немає вимог щодо сплати страхових внесків на користь соціального страхування, отже у разі втрати можливості здійснення цієї діяльності, вони не зможуть розраховувати на соціальний захист держави [3].

Політика розвитку сільських територій є комплексним завданням, але, зрештою, зводиться до вирішення двох проблем: a) постачання суспільних послуг, а саме фізичної та соціальної інфраструктури, в сільській місцевості, та б) підтримка економічного розвитку села. В рамках останнього завдання, несільськогосподарська зайнятість, на додаток до сільського господарства, є важливим джерелом зайнятості на селі  та можливістю підвищити доходи сільського населення, а відтак і стандарти життя в селах України [2].

Особливе місце у соціально-економічному розвитку сільських громад належить несільськогосподарським видам діяльності. Вони не тільки є важливим джерелом отримання стабільного заробітку сільськими домогосподарствами, але й зменшують рівень прихованого безробіття, яке виникло внаслідок трансформацій аграрної сфери. Крім того, сучасні сільськогосподарські виробники потребують додаткових послуг у переробці та реалізації їх продукції. Тому диверсифікація, стимулюючи розвиток виробничої інфраструктури, підвищує конкурентоспроможність аграрних підприємств та особистих селянських господарств, допомагає їм досягати у виробництві світових стандартів якості.

Диверсифікація можлива у разі створення в громаді сприятливого середовища для ведення підприємницької діяльності. Лише після цього доцільним є пошук інвесторів (як правило, під ними розуміють великі компанії), які б зацікавилися ресурсним потенціалом громади. Іншою категорією інвесторів, які залишаються поза увагою – це жителі громади, банки та інші фінансово-кредитні установи, що підтримують мале та індивідуальне підприємництво в сільській місцевості. Цей шлях є складнішим, оскільки потребує високого рівня активності органів місцевого самоврядування та ряду заходів: створення сприятливих умов діяльності малих підприємств та індивідуальних підприємців, формування механізмів їх фінансово-матеріальної підтримки, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня населення, сприяння конкурентоспроможності товарів і послуг за межами території, створення відповідної інфраструктури.

В межах багатофункціонального розвитку сільських територій, поряд з диверсифікацією видів економічної діяльності та підтримкою формування її несільськогосподарських видів, необхідним є також приділення особливої уваги стимулюванню, нарощуванню обсягів виробництва та підвищенню ефективності сільського господарства, без якого неможливим є забезпечення продовольчої безпеки країни. Більше того, сільськогосподарський потенціал України загалом здатний забезпечувати потреби не лише власного населення, але й формувати експорт агропромислової продукції, причому необхідним є зосередження не на сировинному експорті, а реалізації на зовнішніх ринках готової продовольчої продукції.

Тому з позиції багатофункціонального розвитку сільських територій підтримка сільського господарства повинна бути одним з ключових напрямів державної політики та покликана сприяти оптимізації структури сільськогосподарського виробництва, підвищенню його ефективності та конкурентоспроможності продукції, забезпечувати адекватний розподіл доходів між виробниками та посередниками на агропромисловому ринку, створювати умови для розвитку колективних форм сільського господарства (сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств) з метою об’єднання виробничих зусиль та підвищення якості продукції.

 

Література

  1. Белей С.І Сільські території як напрям
    дії державної політики / І С.І Белей //  Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства: Економічні науки. Вип. 126. — Харків: ХНТУСГ. – 2012. –  С.186-192.http://khntusg.com.ua/files/sbornik/vestnik_126/10.pdf
  2. Проблеми та перспективи розвитку сільських територій України (на прикладі Карпатського регіону): науково-аналітична доповідь / [В.В. Борщевський, Х.М. Притула, В.Є. Крупін, І.М. Куліш та ін..]; за ред. В.В. Борщевський. – НАН України. ІРД. – Львів, 2011. – 60 с.
  3. Семенов В. Ф. Використання потенціалу сільських територій регіону / В. Ф. Семенов, О. В. Білега // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції [«Імперативи розвитку України в умовах глобалізації»], (м. Чернігів, 13-14 травня 2011 р.). – Чернігів: ЧДІЕУ, 2011. – С. 61-63.
  4. Уманець Т.В. Методи оцінки економічного потенціалу регіону на мікрорівні [електронний ресурс] / Т.В.Уманець,  Л.С, Шаталова. - Режим доступу:  http://dspace.oneu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/2120/196.pdf
Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (07.12.2016)
Переглядів: 70
Всього коментарів: 0