Касинець Діана

здобувач  кафедри англійської мови та літератури УжНУ

Науковий  керівник: професор,  доктор філологічних наук Фабіан М.П.

викладач  англійської  мови

ВП НУБіП України  «Мукачівський аграрний коледж»

м. Мукачево

ВВІЧЛИВІСТЬ  ЯК  СКЛАДОВА  ЕТИКЕТУ

На сьогоднішній день категорія ввічливості є дуже важливим етичним питанням. Бо у світі, на жаль, існують такі поняття як грубість, зневага та хамство, що є протилежними поняттями до ввічливості, але досить часто люди керуються саме цими якостями в повсякденних ситуаціях. Така моральна норма як ввічливість має свої переваги та недоліки, плюси та мінуси. Тому що це суб’єктивне явище, що дає право не завжди його дотримуватись, тобто вибірково діяти в різних буденних ситуаціях. У тлумачних словниках ввічливість визначається як якість важливого для людини, сукупність хороших манер, уміння поводитися в суспільстві. Слово "ввічливість" походить від "вежа", спорідненого слову "відати", тобто "знати". У даному випадку мається на увазі дотримання правил пристойності, загальна схильність до цього. Протилежним за змістом є слово "невіглас", що позначає грубу, незнаючу  пристойностей, нечемну, невиховану людину [4].

Звісно ж, вихована людина платить ввічливістю та люб’язністю, приймаючи піклування інших або ж чиїсь послуги. Повертаючись до думки, що ввічливість є важливою рисою, несподівані конфлікти чи труднощі, що зустрічаються у житті кожного, показують яка людина насправді. Бо вихована, тактовна та добра людина вирішить їх швидше та з гідністю, не підставляючи нікого та залишить в оточуючих нас, приємну думку про себе. Це основа, на якій будується найголовніше: стосунки між людьми та їх ставлення до нас. Вчинки людини дуже добре показують те, чи ввічлива людина. Ввічливість відображає нашу повагу до людей незалежно від того, подобаються вони вам чи ні. Абсолютно кожна людина гідна ввічливого та шанобливого відношення до себе. Приймаючи чиїсь послуги, чиєсь піклування про себе, вихована людина платить ввічливістю і люб'язністю [12]. Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід’ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості [6: 59-64]. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого — зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків. 

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної лю­дини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхід­ності для неї співіснувати із собі подібними. Історія етикету налічує багато століть. Витоки його спосте­рігаються в ритуалах родоплемінного ладу, де він був пов’яза­ний із звичаями і традиціями, з певними соціальними діями, які вимагали суворого дотримання форми.

У різні історичні часи етикет змінював свої риси, норми, значущість. Але завжди зберігав універсальні, загальновизнані форми ввічливості, такту, коректності, які мають значення ес­тетичних і моральних потреб людського співіснування. Їх цін­ність перевірена часом. І в сучасному суспільстві етикет не втратив свого авторитету, більш того, він набув вигля­ду обов’язковості і став необхідністю для кожної сучасної людини. У творах давньогрецького філософа Арістотеля (384— 322 до н. е.) знаходимо два терміни, похідні від слова етос: ethikos (етичний) і ethika (етика). Термін етичний  потрібний був мислителю для позначення чеснот, що стосуються людської вдачі, ха­рактеру, на відміну від чеснот діаноетичних, тобто пов’язаних з мисленням, розу­мом людини. Що ж до науки — галузі пізнання, котра вивчає власне етичні чес­ноти, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою, — то таку науку Арістотель або його найближчі учні й назвали етикою. Справа в тому, що в латині здавна існувало слово mos, яке, подібно до етосу, означало характер, вдачу, звичай; разом із тим воно мало й значення припису, закону, правила. Маючи на увазі цей комплекс значень, відомий римський оратор, письменник і політичний діяч Марк Туллій Цицерон (106—43 до н. е.) утворює від іменника mos — з прямим посиланням на анало­гічну операцію Арістотеля — прикметник moralis — «той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв». Услід за Цицероном цей неологізм використовує Сенека стар­ший, інші  римські письменники й філософи, а вже в IV ст. н. е. виникає термін moralitas — мораль. Цілком очевидно: для того щоб повноцінно спілку­ватися, люди перш за все повинні вміти співіснувати одне з одним, миритися з неминучими розбіжностями поглядів, орієнтацій, стилів життя — «терпіти» кожен кожного, хоч би як важко це було в тих або інших конкретних ситуаціях. Саме від латинського дієслова tolero — «несу», «втримую», «терплю» — походить термін «толерантність» [5]. Бути толерантним насамперед і означає терпіти, витримувати іншого.

Повагу в етиці визначають як таке ставлення до людини, що реалізує на практиці (в певних діях, поведінкових актах, формах суб’єктивного відношення) визнання людської гідності. До загального змісту толе­рантності як «терплячої стриманості» щодо іншого  імператив поваги додає утвердження ціннісного статусу цього іншого, віддання належного йому як суб’єктові й репрезентантові смислових і твор­чих потенцій людяності. Істотно, що повага в мораль­ному її розумінні не може бути зведена до якихось дискретних вольових актів, учинивши які, людина, мовляв, звільняється від подальших зобов’язань перед іншим суб’єктом —у відповідності з відомим висловом «сплатити данину поваги». Ні, за своєю суттю повага має цілісно-людський характер, постає як значущий екзистенційно-моральний прояв настроєності людини на спілкування.

Як визначити етикет? Етикет (від франц. «etiquette» — «ярлик, етикетка») — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні ви­яви людських стосунків [14]. Етикет сучасного суспільства — це, головним чином, фор­ма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві, його вико­нання сприяє нормалізації людських стосунків. Людське життя, діяльність різноманітні, багатопланові, що зумовлено індивідуальністю кожної людини, яка створює своє життя. І тому, напевно, не можна охопити правилами етикету всі види та умови здійснення людського життя.  В цілому ж, етикет виправданий єдиним мо­ральним змістом і своїм смислом. Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і спів­відношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної сві­домості суспільства й особистості [5]. Мається на увазі те, що зов­нішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Найважливішим з них є «золо­те правило» моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би,  щоб  поводилися з тобою. 

Ці принципи конкретизуються загальними вимогами ети­кету, що задають нормативний зразок поведінки людини. До числа провідних вимог належать ввічливість, коректність, так­товність, делікатність, скромність, точність і обов’язковість. Особливість людської натури полягає в тому, що вона ні­коли не зупиняється у своєму розвитку, завжди здатна до по­дальшого зростання і самовдосконалення.  Людина не тільки така, якою її виховали, а й така, якою вона робить себе про­тягом свого життя.

Література

1. Е.К. Проблемы коммуникативной лингвистики. Сборник Андрианова научных трудов. – Грозный, 1985. – С.46-50. 
2. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985.-360 с.
3. Жельвис В.И. Эмотивный аспект речи.  Психолингвистическая интерпретация речевого воздействия. -Ярославль: ЯГПИ им.К.Д.Ушинского, 1990. -81 с.
4. Короткий тлумачний словник української мови // За ред. Д.Г.Гринчишина. - К.: Радянська школа, 1988.
5. Лапина Т.С. Этика социальной активности личности. - Москва: Высшая школа, 1974. - 112 с.
6. Маслова В.А. Языковая картина мира и культура // Материалы Междунар. конф. "Когнитивная лингвистика конца XX в." - Часть 1. - Минск: МГЛУ. - 1997. - С. 59-64.
7. Медникова Э.М. Значение слова и методы его описания. - М.: Высшая школа, 1974. - 202 с.
8. Папп Ф. Паралингвистические факты. Этикет и язык // Новое в зару­бежной лингвистике. - 1985. - Вып. 15. - С. 546-553.
9. Словарь по этике / Под ред. И.С.Кона. - М.: Издательство политической литературы, 1983.
10. Формановская Н.И. Употребление русского речевого этикета. - М.: Русский язык, 1984. - 193 с.
11. Brown P., Levinson S.C. Politeness: Some universels in language usage. - L.: Cambridge University Press, 1987. - 238 p.
12. Goody E. "Greeting", "Begging" and the presentation of respect // J.S. La Fontaine. Interpretation of Ritual. - London: Tavistock. - 1972. - P. 39-72.
13. Guilbert L., Legane R., Niobey G. Grand Larousse de la langue française.- P. vol. 1-7, 1971-1978.