Головна » Статті » Конференція_2016_10_20-21 » Секція_6_Соціально-гуманітарні науки

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА

Кузнецов Олександр

к. і. н., доцент, заступник завідувача кафедри

Інститут інтегрованих форм навчання

Національна металургійна академія України

 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА

 

Сучасний період розвитку української державності визначається активізацією зацікавленості суспільства щодо основних напрямів історичного минулого і аналізу сучасного стану країни. Особливо це стосується аграрної проблематики. Серед актуальних проблем розвитку соціально-економічних проблем на селі визначальне місце належить створенню розвинутої соціальної інфраструктури, комфортних умов праці і проживання його жителів.

Соціальна політика держави – невід’ємна  частина загальної політики, яка охоплює всі сторони життя суспільства: економічну, політичну і духовну, торкається широкого кола проблем.

Соціальна інфраструктура села являє собою розвинену систему підприємств, установ, організацій, окремих служб з їхньою матеріальною базою, робітниками, господарськими і іншими зв’язками, які забезпечують задоволення життєвих потреб сільського населення, крім потреби в праці в сфері суспільного виробництва. Соціальна інфраструктура держави або регіону, що включає житлово-комунальне господарство, освіту,  культуру і мистецтво, охорону здоров’я, фізичну культуру і соціальне забезпечення, кредитування та соціальне страхування, службу побуту, транспорт, зв’язок, зокрема, зв’язаний з обслуговуванням населення, інші галузі невиробничої сфери, а також торгівля і громадське харчування. Кожній галузі соціальної інфраструктури властиві свої організаційні структури, форми обслуговування населення, механізм функціонування. Це обумовлює виключну різноманітність і складність проблем соціальної інфраструктури села.

Проблемам соціального розвитку сільських поселень зокрема і селянства взагалі, присвячені праці відомих українських вчених: В. Андрійчука, О. Бородіної, О. Булавка, В. Діаспєрова, В.Горьового, О.Ігнатенка,А.Збарської,Л.Молдавана, І.Прокопи,М.  Орлатого,  П.Саблука, В. Терещенка, К. Якуби та інших [1].

Мета дослідження – висвітлення проблем соціально-економічногорозвитку сільських поселень, соціальної інфраструктури та шляхів їївирішення.

До останнього часу цей процес не мав достатньо наукових обґрунтувань і відбувавсябезконтрольно, що призвело до негативних наслідків. А саме, не контрольований процес приватизації та комерціоналізації, які досить широко розвернулися у соціальній  сфері, призвели до майже повного знищення об’єктів побутового обслуговування.

Основи сучасної державної політики в галузі  реформування соціальної сфери визначені Законом “Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві”, “Концепція національної програми відродження села на 1995-2005 роки”, “Про додаткові заходи щодо стабілізації діяльності підприємств та організації побутового обслуговування населення” та іншими нормативно-законодавчими і програмними документами.

В Інституті аграрної економіки Української ААН розроблені теоретичні основи переходу сільського господарства країни до ринкових відносин. Для здійснення перетворень важливо враховувати:

По-перше, ринок передбачає наявність вільного підприємництва, ключовою фігурою якого є господар-власник. Слід ввести інститут приватної власності на землю і майно та на їх основі сформувати багатоукладну економіку.

По-друге, ефективне функціонування ринкових механізмів вимагає переходу до вільної реалізації виробленої продукції та обігу ресурсів. Забезпечуючим інструментом цього процесу є вільні ціни, що сформувалися під впливом попиту та пропозиції, а також відсутність заборон на розпорядження своєю продукцією.

По-третє, щоб розвивати виробництво, орієнтоване на споживача, задовольняти запити останнього, потрібна адекватна ринкова інфраструктура, організаційно-економічний механізм. Ринок товарів повинен органічно доповнюватися ринком капіталу, землі, праці. Об'єднати, комбінувати ці чинники в процесі виробництва здатний вільний підприємець. Необхідно формувати в мисленні народу образ чесного підприємця, піднімати імідж фермера, сільського трудівника.

По-четверте, в ринковій економіці діяльність суб'єкта господарювання оцінює ринок, а значить слід виключити штучну підтримку погано працюючих підприємств, ініціювати їх реструктуризацію і санацію.

По-п'яте, перехід до ринку здійснюється заради людини, підвищення її добробуту. Тому функціонування і розвиток соціальної сфери села є одним з головних напрямків реформування аграрного сектора, створення соціально-орієнтованої ринкової економіки [2, с. 43].

Таким чином, послідовність здійснення всіх блоків аграрної реформи забезпечить створення передумов для утвердження приватного власника і закладає фундамент зростання національної економіки.

 

Література

1.Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ, 2000.; Бородіна О.М. Економіка сільського господарства //Економіка і прогнозування. Науковий журнал. – № 2. – 2014; Булавка О.Місцеві бюджети – основа розвитку сільських територіальних громад // Економіка АПК. – 2014. - №7; Дієсперов В. Село стало картою політичної гри // Віче. - № 4. – 1998; Игнатенко О. Аграрный сектор требуетидей // 2000. – 31 января 2004 г.

2. Реформування соціальної сфери села: організаційно-методичні засади. / За ред.    П. Т. Саблука. – К., 2002.

Категорія: Секція_6_Соціально-гуманітарні науки | Додав: Admin (19.10.2016)
Переглядів: 387
Всього коментарів: 0