Кручиненко Олег

к.вет.н., доцент

доцент кафедри паразитології та ветеринарно-санітарної експертизи

Яснолоб Ілона

к.е.н., ст. викладач кафедри підприємництва і права

Полтавська державна аграрна академія

м. Полтава

УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ВЕТЕРИНАРНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Формування інституту надання ветеринарних послуг в Україні знаходиться на початковому етапі розвитку і вимагає уважного вивчення і розробки змін і доповнень в існуючу систему норм та положень.

Законодавство про ветеринарну медицину складається з Конституції України, Закону України «Про ветеринарну медицину» та інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них. Основними завданнями держави в галузі ветеринарної медицини є: зменшення або усунення ризиків виникнення зоонозів та захворювання населення; охорона території України від проникнення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон; захист тварин та населення від збудників та хвороб тварин шляхом здійснення профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів тощо [1, 2].

Абсолютно очевидним являється прояв взаємозв'язку між ветеринарним, природоохоронним законодавством і законодавством про охорону здоров'я та екологічної безпеки громадян. Охорона здоров'я громадян має на увазі сукупність заходів політичного, економічного, правового, соціального, медичного, санітарно-гігієнічного та проти епідемічного характеру, спрямованих на збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я кожної людини, підтримання його довголітнього активного життя [3].

Аналіз діючих цивільно-правових відносин і сучасного законодавства дозволяє узагальнити ознаки властиві ветеринарним послугам. Так, до загальних ознак належать:

– надання ветеринарної послуги має майновий характер, так як створює певний економічний ефект у вигляді задоволення потреби тварини належить громадянину кваліфікованої ветеринарної допомоги і потреби людини в підтримці здоров'я належного йому тварини;

– предмет ветеринарних послуг складається в діяльності ветеринарних фахівців зі збору анамнезу, клінічної та лабораторної діагностики, вибору шляху лікування та його проведення;

– позитивний результат і результат послуги не можуть бути гарантовані. Крім того, результат лікування тварини залежить і від якості годівлі та утримання тварини;

– при наданні ветеринарних послуг в більшості випадків відсутній матеріальний результат, але навіть при його наявності він здебільшого не може бути переданий власником тварини іншій особі;

– ветеринарна послуга нерозривно пов'язана з особистістю виконавця послуги і її якість багато в чому залежить від рівня знань виконавців, їх умінь і кваліфікації [4].

Так само є додаткові специфічні риси ветеринарної послуги: соціально-економічна значимість, публічність договору, конфіденційність пов'язана з наданням ветеринарних послуг, особлива мета – відновлення, підтримання та покращення здоров'я тварин, високий професіоналізм виконавця; використання сучасних досягнень науки і техніки. Дані характеристики дозволяють відокремити ветеринарні послуги від соціальних послуг, від медичних послуг, від дій, пов'язаних з використанням ветеринарних знань, умінь, ветеринарного обладнання, але ветеринарними послугами не є.

Процес законодавчого реформування системи норм, що регламентують порядок і умови надання ветеринарних послуг, проводиться повільно і без урахування змін в суспільно-правових відносинах. При цьому регулювання надання ветеринарних послуг відбувається без урахування цивільно-правових характеристик ветеринарних послуг, що обумовлено недостатнім розвитком законодавства в цій сфері [5].

Недостатнє вивчення ветеринарної послуги з точки зору цивільно-правових позицій з урахуванням ветеринарного законодавства, аналіз особливостей договору надання ветеринарних послуг, дослідження тенденцій розвитку інституту надання ветеринарних послуг, перспектив розвитку ветеринарного законодавства в цілому не сприяють систематизованому вивченню природи ветеринарних послуг, що дозволило б виробити адекватну систему регулювання відносин з надання ветеринарних послуг, яка в повній мірі відповідала б потребам сучасної людини, суспільства і держави.

Таким чином, необхідно підкреслити, що в правовому регулюванні потребує не тільки управління і організація ветеринарної справи, а й відносини, що виникають при наданні ветеринарних послуг між пацієнтом, власником пацієнта і фахівцем ветеринарної медицини (ветеринарної організацією), оскільки при цьому зачіпаються права тварин, громадян та суспільства, які мають першорядний характер.

Література

1. Закон України «Про ветеринарну медицину» [Текст]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2498-12.

2. Ветеринарне право України : Збірник нормативно-правових актів станом на 1 червня 2003 року [Текст] / За ред. Р. Й. Кравціва. – Львів: ПАЮ, 2003. – 916 с.

3. Панько І. С. Професійна етика лікаря ветеринарної медицини [Текст] / І. С. Панько. – К., 1998. – 240 с.

4. Топіха В. Формування ринку продукції тваринництва в Україні : проблеми та перспективи [Текст] / В. Топіха. – Миколаїв : МДАУ, 2004. – 221 с.

5. Бреславець А. В. Удосконалення організації ветеринарного обслуговування тваринництва України [Текст] / А. В. Бреславець // Економіка АПК. – 2000. – № 7. – С. 45–50.