Головна » Статті » Конференція_2016_10_20-21 » Секція_5_Економічні науки

РОЛЬ НАУКИ НА ОСНОВНИХ ЕТАПАХ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Омельяненко Людмила

науковий співробітник

Тернопільська державна сільськогосподарська

дослідна станція ІКСГП НААН

м.Тернопіль

 

РОЛЬ НАУКИ НА ОСНОВНИХ ЕТАПАХ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ


 

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про спеціальну економічну зону "Яворів», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. 

Розвиток ринкової економіки, тобто перехід у новий якісний стан, може здійснюватися лише через освоєння нововведень, тобто інноваційний процес, який є складним за своєю сутністю. Структуру інноваційного процесу визначають відповідно до особливостей нововведення, але характерною є різна тривалість етапів і відповідна завершеність у часі. Це дає змогу виокремити послідовні кроки, з’ясувати їх особливості.

Основні етапи інноваційного процесу можна зобразити у вигляді наступної схеми:

Для ефективного функціонування інноваційного механізму необхідно, щоб усі елементи процесу були взаємопов’язані, взаємозалежні та інтегровані в єдиний процес, коли результат кожного етапу діяльності стає початком наступного.

Основним засобом розвитку науки є наукове дослідження, тобто вивчення за допомогою наукових методів явищ та процесів, аналіз впливу на них різноманітних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених та корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом.

Початком інноваційного процесу слугують фундаментальні дослідження, передумовою яких є виникнення ідеї, тобто усвідомлення необхідності і можливості створення нововведення. Фундаментальні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язків. Кінцевим результатом є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки. Особливістю фундаментальних досліджень як творчого процесу є неможливість заздалегідь визначити кінцевий результат, витрати часу і коштів на його досягнення, індивідуальний, неповторний характер дослідження.

Згідно з орієнтовними підрахунками ймовірність одержання результату на стадії фундаментальних досліджень дорівнює 5-10%, тоді як на стадії прикладних — 85-95%, а на стадії розробок — 95-97%. Результати фундаментальних досліджень можуть бути використані в різних галузях матеріального виробництва для найрізноманітніших видів нової продукції протягом тривалого часу.

В свою чергу прикладні наукові дослідження базуються на результатах фундаментальних досліджень і спрямовані на одержання і використання нових знань для практичних цілей у конкретній галузі. Результатом прикладних наукових досліджень є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, систем, технологій, конкретні пропозиції щодо виконання актуальних науково-технічних та суспільних завдань. На цьому етапі перевіряються інноваційні ідеї на їх життєздатність, технічну, економічну та споживацьку ефективність.

Одержані прикладні результати є основою для науково-технічних розробок і створення (або удосконалення) зразків нової техніки, матеріалів, технології, продуктів.

Науково-технічні (експериментальні) розробки – науково-технічна діяльність, що базується на наукових знаннях, отриманих у результаті наукових досліджень чи практичного досвіду, та провадиться з метою доведення таких знань до стадії практичного використання. Результатом науково-технічних (експериментальних) розробок є нові або істотно вдосконалені матеріали, продукти, процеси, пристрої, технології, системи, об’єкти права інтелектуальної власності, нові або істотно вдосконалені послуги. На цій стадії проводиться остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень і розробляється відповідна технічна документація, виготовляються та випробовуються зразки нових виробів. Критерієм, який дає змогу відрізнити наукові дослідження і розробки від супровідних їм видів науково-технічної, виробничої та іншої діяльності, є наявність у них значного елементу новизни. Метою цього етапу є перетворення прикладних (або теоретичних) досліджень у створення зразків нових виробів, нової техніки, які можуть бути передані після відповідних випробувань у виробництво. Кінцева мета розробки – підготувати матеріал до впровадження.

Характерною особливістю сучасної науки є те, що вона перетворюється в складну, динамічну, рухливу, виробничу силу суспільства. Мета науки – пізнання законів розвитку природи і суспільства та вплив на природу, використовуючи знання для отримання корисних для суспільства результатів. Правильність наукових знань визначається передусім обов’язковою перевіркою на практиці.

Апробують інновацію у відносно невеликих масштабах, намагаючись з'ясувати, наскільки доцільне її застосування в конкретній ситуації. Результати цього етапу є найважливішими, оскільки вони можуть дати широкий простір для впровадження нововведення або переконати в його неможливості чи недоцільності. При цьому виявляються недоліки, які потім усуваються дослідниками. Проведення науково-дослідних робіт не може повністю врахувати усі фактори впливу, що діють в умовах виробництва.

Реалізація результатів дослідження завершується складанням акту випробування за участю представників замовника і дослідника.

Впровадження – це передача виробництву наукової продукції, що забезпечує певний техніко-економічний ефект, в зручній для реалізації формі. На цьому етапі науково-дослідницькі організації приймають участь у впровадженні лише у вигляді консультування, наукового супроводу. Основним завданням на цьому етапі є оцінювання результатів попереднього етапу і прийняття остаточного рішення про застосування інновації в майбутньому. Фінансують впровадження ті організації, які його здійснюють.

Завершується етап отриманням стійкого ефекту від нововведення, після чого воно існує автономно. Впровадження завершених наукових розробок у виробництво є завершальним етапом науково-дослідної роботи.

Важливим є питання визначення економічного ефекту від впровадження у виробництво. Його розрахунок здійснюється за фактичними витратами на науково-дослідні роботи та впровадження з врахуванням фактичних вартісних показників відповідної галузі. Фактична економія буде нижчою від очікуваної (розрахункової).

Важливу роль як складова наукового процесу відіграє експериментальна база науки. Її наявність надає можливість науці здійснювати дослідну перевірку наукових досліджень і розробок, що забезпечує неперервність інноваційного процесу.

Після завершення дослідно-експериментальних робіт починається фаза використання (розповсюдження) інновації. Суть її полягає у широкому освоєнні нововведення на підприємствах галузі.

Науково-технічна діяльність лежить в основі інноваційної діяльності, яка тісно пов'язана з циклом реалізації і розповсюдження інновацій. Специфіка інноваційного процесу така, що з кожним кроком розроблення інновації центр уваги поступово переміщується від сфери досліджень до сфери збуту.

Необхідно зауважити, що шляхи і темпи розповсюдження нововведень на рівні держави безпосередньо залежать від створення державою економічних, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке поширення новацій.

За даними Б. Чижевського, завідувача секретаріату Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти у 2015 р. наукоємність ВВП становила 0,62%, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 0,21%. У 2016 р. бюджетні витрати на наукові дослідження зменшено до рівня 0,18% ВВП, що майже у десять разів нижче від показника, передбаченого Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність». У Європейському співтоваристві частка обсягу витрат на наукові дослідження та розробки постійно зростає – за даними 2014 р., наукоємність ВВП країн ЄС у середньому становила 2,03%.

У національній доповіді «Інноваційна Україна 2020», що підготовлена НАН України, зазначається, що «основна причина невиконання законодавства у сфері науки та інновацій в Україні, складнощі його розроблення та ухвалення пов’язані з тим, що нормативно-правові акти ухвалюються за відсутності інноваційно-спрямованої економічної стратегії України». Саме відсутність дієвої стратегії розвитку економіки України на базі знань призводить до поступової втрати сфери наукових досліджень і розробок, можливості оперативно впроваджувати їх результати в реальний сектор економіки, реагувати на світові науково-технологічні виклики та ефективно використовувати світові розробки у національних інтересах. Починаючи з 2010 р. державні органи почали ухвалювати закони та нормативно-правові акти, якими відкрито гальмувалися не тільки процеси інноваційного спрямування, а і розвиток науки та освіти. Шляхом внесення змін і призупинення чинних норм законів законодавство в інноваційній сфері почало втрачати регулюючу роль держави та стимулюючі чинники розвитку інновацій. Було зупинено реалізацію законів України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про загальнодержавну комплексну програму високих наукомістких технологій», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», стримується реалізація законів України «Про наукові парки», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», скасовано переважну більшість державних цільових науково-технічних програм, у тому числі щодо розвитку інноваційної інфраструктури. Законами про Державний бюджет України та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України гальмується розвиток науки та використання результатів наукових досліджень, підготовка наукових та професійно-технічних кадрів, залучення коштів підприємств для спільної реалізації інноваційних проектів.

 

Література

1. Закон України від 04.07.2002 № 40-IV «Про інноваційну діяльність» [Електронний ресурс] [Текст]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/40-15.

2. Закон України від 08.09.2011 № 3715-VI «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [Електронний ресурс] [Текст]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/3715-17.

3. Закон України від 26.11.2015 № 848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність» [Електронний ресурс] [Текст]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/848-19.

4. Захарченко В.І., Корсікова Н.М., Меркулов М.М. Інноваційний менеджмент: теорія і практика в умовах трансформації економіки. – Центр учбової літератури. – 2012. – 448 с.

5. Інноваційна політика та законодавство в Європейському союзі та Україні: формування, досвід, напрямки наближення. Матеріали Міжнародного симпозіуму. – м.Київ. Україна. 2-3 червня 2011 р. – 384 с.

6. Чижевський Б., Шевченко М. Національна інноваційна система України: проблеми та перешкоди для розвитку // Шляхи розвитку української науки. Інформаційно-аналітичний бюллетень. – No 7–8 (128–129) липень–серпень 2016. – С.125-130.

Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (19.10.2016)
Переглядів: 423
Всього коментарів: 0