Махоніна Ірина

аспірант

Науковий керівник: к.е.н., доцент Пасько О.В.

Сумський національний аграрний університет

м. Суми

ОПЛАТНІСТЬ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ЗА ЕМФІТЕВЗИСОМ

Згідно з Цивільним кодексом України главою 33 ст. 409 передбачено, що власник земельної ділянки має право на отримання відповідної платні за користування нею. Так частиною 2 ст. 409 даної глави визначено, що оплатність емфітевзису не є обов’язковою, а тому хазяїн сільськогосподарської ділянки може й взагалі відмовитися від внесення плати землекористувачем. Все залежить від зацікавленості інтересів власника щодо цільового використання, підвищення родючості землі, покращення властивостей ґрунту, тощо. Таким чином згідно договору емфітевзису таке право може надаватися як оплатно, так і безоплатно. Проте частиною 2 ст. 410 ЦКУ чітко встановлено обов’язок землекористувача щодо сплати землевласнику обумовленої винагороди за користування землею [1]. Це свідчить про те, що якщо власник забажає отримати платню, надану йому на праві емфітевзису, землекористувач не в праві відмовити йому. На сьогодні жодним нормативним документом чітко не встановлений ні мінімальний, ні максимальний розмір оплати за користування ділянкою для сільськогосподарських потреб. Порядок внесення та строки її виплати також регулюються договором емфітевзису, в якому за узгодою сторін варто вказати бажану форму плати (грошову, натуральну чи змішану) та періодичність. Це може бути одноразовий платіж за весь період користування ділянкою або періодичні платежі чи навіть надані певні послуги.

Розглядаючи умови емфітевзису варто звернути увагу на питання щодо плати за землю. Згідно з Податковим кодексом України (ст.14 пп. 14.1.147) вона є канонічним платежем у складі податку на майно(земельний податок та орендна плата). Відповідно до цього законодавчого документу земельний податок є обов’язковим платежем, суб’єктами якого виступають землевласники, власники земельних часток (паїв), а також постійні користувачі земельною ділянкою [2]. Що стосується орендної плати, її платниками є орендарі земельної ділянки державної та комунальної форм власності. Розглянемо більш детально хто сплачує плату за землю сільськогосподарського призначення та інші платежі, визначені законом. Слід розуміти, що орендна плата та емфітевзис хоч і тотожні, але дещо різні поняття, тому варто розрізняти орендну та емфітевтичну плату. Варто звернути увагу на те, що емфітевт не виступає власником, не є постійним землекористувачем та не являється орендарем земельної ділянки. Саме тому землекористувач, який користується ділянкою на праві емфітевзису, не може і не змушений сплачувати земельний податок до бюджету замість землевласника, навіть якщо такий пункт встановлений договором емфітевзису (якщо об’єктом виступають землі державної чи комунальної форм власності). Даний обов’язок лежить на власнику цієї земельної ділянки. Тому перед землекористувачем стоїть зобов’язання сплачувати лише винагороду за користування земельною ділянкою для сільськогосподарського призначення. Вона вноситься не до державного бюджету, а безпосередньо власнику. Інших платежів для емфітевта законом не передбачено.

Література

1. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення 14.10.2016.)
2. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T102755.html (дата звернення 14.10.2016.)