Кругляк Ольга

к.е.н., с.н.с., завідувач лабораторії

Інститут розведення і генетики тварин імені М.В.Зубця

Національної академії аграрних наук України

с. Чубинське Київської обл.

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН

З огляду на зростаючу загрозу неконтрольованого звуження біологічного різноманіття в світі, проблема його збереження наразі є однією із глобальних проблем людства. Генетична різноманітність сільськогосподарських тварин необхідна для збереження генів і генних комплексів, які визначають насамперед адаптаційні якості, що набувають виняткового значення внаслідок поширення нових хвороб, кліматичних змін довкілля. Зокрема, наразі в молочному скотарстві провідних країн – лідерів галузі тривалість використання корів нових комерційних порід знаходиться на гранично допустимому рівні (2,5 лактацій), з огляду на проблеми з відтворенням, хворобами кінцівок та ін. Тому в цих країнах надалі розвиток селекції тварин спеціалізованих та комбінованих порід спрямовано на використання генетичних переваг тварин аборигенних та місцевих порід, які є носіями особливо цінних спадкових ознак, таких як пристосованість до конкретних умов середовища, невибагливість до корму, висока резистентність організму, міцність конституції, тривалість продуктивного використання, відтворна здатність, якість продукції, стійкість до захворювань та ін.

Україна підписала Конвенцію про збереження біологічного різноманіття у 1992 році, ратифікувала її у 1994 році, схвалила Інтерлакенську декларацію глобального плану дій щодо генетичних ресурсів у 2007 році та підписала Ногайський протоколу про доступ до генетичних ресурсів і справедливої та рівноправний розподіл вигод від їхнього використання у 2010 році. Даний протокол встановлює справедливі та прозорі правила доступу для постачальників та користувачів генетичних ресурсів. Правове поле дії документа починається лише після його ратифікації. Тому на часі стоїть питання про ратифікацію Україною Ногайський протоколу про доступ до генетичних ресурсів і справедливої та рівноправний розподіл вигод від їхнього використання для забезпечення можливості користування цими зисками.

Де-юре, ратифікацією Конвенції про біологічне різноманіття та підписанням вказаних міжнародних документів наша країна погодилась із зобов’язанням забезпечувати збереження біологічного різноманіття, сталого  використання  його  компонентів  і  спільного  одержання   на справедливій  і  рівній  основі вигод,  пов'язаних з використанням генетичних  ресурсів  і  шляхом  надання  необхідного  доступу  до генетичних   ресурсів   і  шляхом  належної  передачі  відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, а також шляхом належного фінансування (стаття 1 Конвенції). Де-факто, наразі державна політика України щодо збереження біорізноманіття сільськогосподарських тварин не спрямована на економічний захист від потенційної загрози його звуження.

Одним із основних завдань держави має стати продовження фінансової підтримки Програми збереження та раціонального використання генетичних ресурсів сільськогосподарських тварин, що намічено було Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання програми селекції у тваринництві і птахівництві на підприємствах агропромислового комплексу, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України (№ 515 від 18 травня  2011 року). До 2012 року згідно вказаного Порядку генофондові суб’єкти з розведення сільськогосподарських тварин локальних і зникаючих порід отримували доплату за збереження (утримання) генофондових об’єктів, відшкодовувалась частина витрат на придбання племінних (генетичних) ресурсів локальних і зникаючих порід сільськогосподарських тварин, фінансувались витрати із збереження та утримання генофонду в спермобанках, ембріобанках і генофондному банку шовкопрядів локальних та зникаючих порід, проведення штучного осіменіння маток, трансплантації ембріонів тощо. Вказані заходи сприяли підтримці та заохоченню утримання власниками генофондових об’єктів, забезпечували їх збереження. Згідно діючого Порядку, певна сума відшкодовується лише за умови купівлі тварин окремих порід. Тобто, згідно державної логіки, утримання генофондових стад не є нині пріоритетним завданням в тваринництві.

Наслідком вказаної політики є різке скорочення у 2013-2014 роках підконтрольного поголів’я сільськогосподарських тварин локальних і зникаючих порід. За даними Державного реєстру племінних тварин, в Україні станом на 1 січня 2016 року в статусі ризику втрати генофонду (за класифікацією ФАО) перебувають сіра українська (339 корів), білоголова українська (300 корів), лебединська (713 корів) породи великої рогатої худоби; миргородська (150 основних свиноматок), українські степові біла (216 основних свиноматок) і ряба (33 основні свиноматки) породи свиней, сокільська (146 вівцематок), українська гірськокарпатська (1118 вівцематок) породи овець, гуцульська порода коней (46 конематок). Впродовж 2014 року втрачене останнє племінне (підконтрольне) стадо бурої карпатської породи. Племінне поголів’я птиці локальних і зникаючих порід збереглось лише в колекційних стадах.

За нинішніх економічних умов генофондові стада не є конкурентоспроможними порівняно з комерційними породами. Наприклад, корови локальних малочисельних вітчизняних порід великої рогатої худоби, зокрема білоголової української, лебединської, бурої карпатської вирізняються нижчою продуктивністю порівняно з конкурентними стадами українських чорно- і червоно-рябих молочних порід у 1,5-2 рази, вищою собівартістю 1 ц реалізованого молока на третину і більше. Внаслідок цього прибуток від реалізації молока  з розрахунку одну корову нижчий у 2,9-4,0 рази.

Збитковим залишається розведення у генофондних стадах худоби сірої української, свиней – миргородської, українських степових білої та рябої порід, овець – сокільської та гірськокарпатської порід. Отже, за нинішніх економічних умов генофондові суб’єкти неспроможні за рахунок власних фінансових ресурсів здійснювати навіть просте відтворення виробництва і надалі функціонувати без державної фінансової підтримки. Тому їхня чисельність за останні три роки зменшилась у 3-5 разів.

Державна фінансова підтримка збереження генофонду локальних та зникаючих порід сільськогосподарських тварин має стати дієвим механізмом запобігання його зникнення. Для повноцінного збереження наявного та відновлення втраченого генофонду у рекомендованій науково обґрунтованій чисельності необхідно у 2016 році спрямувати генофондовим суб’єктам 15487,5 тис. грн. бюджетного фінансування, з яких 78% коштів – на утримання генофондових об'єктів in situ. В умовах фінансової нестабільності в Україні витрати на збереження генофонду локальних і зникаючих порід потребують щорічного перегляду.