Головна » Статті » Конференція_2016_10_20-21 » Секція_2_Біологічні науки

ПРИРОДНІ ПОПУЛЯЦІЇ ЗЕЛЕНИХ ЖАБ ГІБРИДОГЕННОГО КОМПЛЕКСУ PELOPHYLAX ESCULENTUS ДЕЯКИХ ВОДОЙМ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виждова Маргарита

магістр

Науковий керівник: к.б.н., доцент кафедри

екології та агробіології Гаврилюк М.Н.

Національний університет імені Богдана Хмельницького

м. Черкаси

 

ПРИРОДНІ ПОПУЛЯЦІЇ ЗЕЛЕНИХ ЖАБ ГІБРИДОГЕННОГО КОМПЛЕКСУ PELOPHYLAX ESCULENTUS  ДЕЯКИХ ВОДОЙМ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

Важливою проблемою сьогодення є дослідження закономірностей змін біосистем у часі. Відносно нещодавно сучасній біології стали відомі незвичайні біосистеми, що виникають у гібридогенних комплексах видів, зокрема у групі зелених жаб, Pelophylax esculentus complex[3].

Дослідження біорізноманіття зелених жаб, особливостей їх зв'язків з біогеоценозами і складу їх популяційних систем становить значний інтерес, як з точки зору дослідження даної групи тварин, так і з точки зору популяційної екології, теорії еволюції та охорони природи. Спільне проживання на одній території різних форм Pelophylax esculentus complex надає можливість для їх порівняльного вивчення[1].

Гібридогенний комплекс середньоєвропейських зелених жаб, Pelophylax esculentus complex, складається зі ставкової жаби, Pelophylax lessonae (Camerano, 1882), озерної жаби Pelophylax ridibundus (Pallas, 1771) та їхніх гібридів. Для цих гібридів застосовується назва, яка є подібною до видової – Pelophylax esculentus (Linnaeus, 1758)[2].

Матеріал відбирався в польових умовах протягом 2014 – 2016 рр. На основі морфологічної ідентифікації було встановлено різноманітність видового складу гібридогенного комплексу Pelophylax esculentus на трьох контрольних точках в межах Черкаської області: в межах річки Дніпра присутні всі три види, що зустрічались приблизно в рівних співвідношеннях: відповідно Pridibundus– 38%, P. lessonae– 33%, P. esculentus – 29%; на річці Рось домінантним видом виступала жаба озерна (55%), а субдомінантним - ставкова (40%), доля їстівних становила – 5%; на річці Вільшанка найбільш численним видом виявилась жаба озерна (89%), а відсоток їстівних становив –11%.

Морфологічній частині досліджень передувала робота з вивчення проявів мінливості  зовнішніх морфологічних ознак та можливості їх використання для таксономічного визначення конкретного виду в межах гібридогенного комплексу. Під час опису фенотипу зелених жаб використовували наступні ознаки: забарвлення дорсальної частини тіла; дорсальна медіальна смуга(стріата); забарвлення горла та черева.

 Результат аналізу морфометричних даних показав, що фонове забарвлення у озерної жаби Pelophylax ridibundus достатньо варіативне і в межах Черкаської області зустрічаються жаби із забарвленням від світло-зеленого до темно-коричневого. Виходячи із результатів дослідження, у популяціях даного виду домінують жаби із зеленим та зелено-коричневим забарвленням тіла (табл. 1. ) Серед зелено-коричневих жаб більше половини коричневих особин із зеленою мордою. Ставкові жаби Pelophylax lessonae  частіше всього забарвленні в яскраво-зелений колір і тільки 18% особин мають зелено-коричневе забарвлення (із них більшість зелені особини з коричневою спиною і кінцівками). Гібриди  Pelophylax esculentus характеризуються проміжним забарвленням, хоча і більш схожим на загальний фон забарвлення ставкової жаби.

Таблиця 1

Частота варіантів забарвлення фону тіла у різних видів комплексу зелених жаб, %

Форма

Фонове забарвлення тіла

Зелене

Зелено-коричневе

Коричневе

PR

43,7±1,7

47,1±1,6

9,2±3,7

PL

82,1±3,2

17,9±7,6

-

PE

67±1,8

23±3,3

11±5,2

 

 

Встановлено, що близько 80% P. ridibundus мають дорзальну смугу. Але при цьому у більшої частини озерних жаб (біля 4/5 з числа смугастих) спостерігається відхилення у її будові (неоднакова ширина, хвилясті краї, неоднорідна за будовою). Третина особин мають зигзагоподібну або асиметричну смугу. Відсоток смугастих особин ставкових жаб складає 96%, що достовірно вище (t=2.49; p<0.05), чим серед озерних жаб. У більшої частини жаб дорзальна смуга не доходить до кінця морди. При цьому ставкових жаб з асиметричною смугою менше, ніж інших представників зелених жаб. Серед гібридів смуга зустрічалась у всіх особин без виключення.  

Фенотипічний показник забарвлення горла і черева (таблиця 2) також можна використовувати під час визначення виду. У Pelophylax ridibundus черево і горло мають темне забарвлення, мармурове, а для Pelophylax lessonae і Pelophylax esculentus характерним є відсутність забарвлення на горлі й череві.

Таблиця 2

Таблиця кількісного співвідношення темного й світлого забарвлення горла і черева, особин жаби озерної, ставкової та їстівної

Назва виду

Темне черево, % (n)

Світле черево, % (n)

Темне горло, % (n)

Світле

горло, % (n)

PR

33,3(29)

33,3(29)

34,5(30)

29,9(26)

PL

4,5(2)

18,2(8)

4,5(2)

18,2(8)

PE

12,5(3)

12,5(3)

16,7(4)

8,3(2)

 

 

Забарвлення горла і черева пов’язане з біотопом, у якому проживає жаба. Водойми, що розташовані на річці Рось були більш відкритими, без вираженого рослинного покриву. У зелених жаб з водойми на річці Рось переважає світле забарвлення горла і черева. Місце існування жаб з річки Вільшанки характеризуються антропогенним навантаженням та заростями камишу, рогозу і очерету. У зв’язку з цим для жаб даного біотопу характерне  темне (мармурове) забарвлення горла та черева.

Отримані дані свідчать про можливість використання поліморфізму популяції зелених жаб у біоіндикаційних дослідженнях стану водойм із різним ступенем антропогенного навантаження. Цим можна пояснити великий відсоток наявних особин з темним черевом та горлом на водоймах річки Вільшанка.  

Литература

  1. Некрасова О. Д. Структура популяцій та гібридизація зелених жаб Rana esculenta complex урбанізованих територій Середнього Придніпров’я / О.Д. Некрасова. – Автореф. дис. канд. біол. наук. – Київ, 2002.  –19 с.
  2. Писанец Е. М. Амфибии Украины (справочник определитель земноводных Украины и сопредельных территорий) / Е. М. Писанец. – Киев: Зоологический музей ННПМ НАН Украины, 2007. – 312 с.
  3. Шабанов Д. А. Зеленые лягушки:жизнь без правил или особый способ эволюции? / Д. А. Шабанов // Зоология. Генетика. - 2010. –Т. 38, №3. –С. 29–36.
Категорія: Секція_2_Біологічні науки | Додав: Admin (19.10.2016)
Переглядів: 183
Всього коментарів: 0