Головна » Статті » Конференція_2016_10_20-21 » Секція_2_Біологічні науки |
Слюсар Станіслав к.б.н., с.н.с., завідувач лабораторії Національний університет біоресурсів і природокористування України м. Київ
АКТУАЛЬНІСТЬ РОЗРОБЛЕННЯ ГЕНЕТИКО-ЕКОСИСТЕМНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ІНТРОДУКЦІЇ РОСЛИН В КОНТЕКСТІ УЯВЛЕНЬ ПРО РОЗСЕЛЕННЯ ОРГАНІЗМІВ
Феномен розселення живих (біологічних) організмів – частина складного багаторівневого процесу самоорганізації біосфери, спосіб речовинно-енерго-інформаційної взаємодії між її живими системами (організмами, популяціями, біоценозами, екосистемами). Він пов’язаний з процесами мінливості, відбору, формо- і видоутворення, пристосування організмів та розвитку екосистем. В міру еволюції глобальної екосистеми – сучасної біосфери, прискореного формування екосоціального середовища, швидко змінюється й склад її біологічних істот, які розселяються природним чином та можуть бути введеними в ту чи іншу екосистему. Виникають селекційно змінені, генетично модифіковані та навіть штучні живі організми. Одночасно відбувається прискорення антропогенної трансформації природних та виникнення антропогенних екосистем. Таким чином, в загальному обсязі розселення зменшується частка експансій та міграцій організмів, що зумовлені переважно природними чинниками й зростає питома вага антропогенних експансій та міграцій. Стає очевидним, що завдяки збільшенню обсягів антропогенного розселення й, у тому числі, внаслідок інтродукції рослин, має місце кількісна та якісна зміна міграційних потоків живої речовини. Інтродукційний процес стає, таким чином, важливою ознакою та чинником антропогенної трансформації біосфери на всіх рівнях її організації. Під час розселення організмів, обмін генетичною інформацією відбувається як між генофондами популяцій (субпопуляцій), різновидів та рас (в системі генофонд – генофонд), так й між генопластами різних за походженням біоценозів (в системах генопласт – генопласт, генофонд – генопласт, екосистема – екосистема). В процесі природної та антропогенної міграції просторове переміщення організмів і перенесення генів може здійснюватися в межах всієї популяційної системи виду відбуваючись в одному або у зустрічних напрямках. Таким чином, відбувається взаємодія: 1) між окремими культигенними популяціями в межах культигенного ареалу (культурпопуляційної системи); 2) між окремими природними популяціями в межах природної популяційної системи; 3) між природними і культигенними популяціями, тобто, в межах загальної популяційної системи; 4) між організмами в межах певної культигенної популяції; 5) між організмами в межах певної природної популяції. В процесі природної та антропогенної експансії просторове переміщення організмів та перенесення генів може бути спрямованим: 1) за межі загальної популяційної системи, відбуваючись у межах певної системи біоценоз – біоценоз; 2) за межі загальної популяційної системи з утворенням нового біоценозу та, відповідно, екосистеми (шляхом заселення місць згарищ, промислових відвалів, територій, що утворилися в результаті вулканічної активності і т.п.). До нових (потенційних) екотопів ми відносимо також майданчики промислових підприємств, транспортні шляхи, а також тепличні комплекси, торгівельні центри, адміністративні споруди, житлові мікрорайони, приміщення і т.п. З точки зору генетико-екосистемної концепції, у глобальному процесі розселення живих істот, процеси природного розселення, спонтанного антропогенного розселення, а також індукованого (інтродукційного) антропогенного розселення організмів, виявляються взаємозв’язаними та взаємообумовленими. Отже, усі ці процеси потрібно розглядати комплексно, як взаємозалежні явища. Для теоретичного обґрунтування концепції було виокремлено спільні критерії, що вказують на глибинні зв’язки між усіма типами розселення. Означені критерії відповідають низці потенційних можливостей, а саме: 1) можливості потрапляння організмів у нові екосистеми (екотопи); 2) проходження процесу акліматизації; 3) натуралізації; 4) розселення в межах нового екотопу та дрейфу генів; 5) інвазій; 6) реалізації принципу засновника; 7) тривалого існування нових популяцій; 8) виникнення потоку генів між популяціями (демами) культурпопуляційної системи; 9) виникнення потоку генів між популяціями природної популяційної системи та культурпопуляційної системи й, таким чином, утворення загальної популяційної системи; 10) можливості формоутворення, подальшої адаптивної радіації та видоутворення. На основі цих критеріїв запропоновано сучасне системне визначення поняття інтродукції живих організмів, яке враховує усі можливі випадки їхнього свідомого (цілеспрямованого) введення у різноманітні природні, антропогенно змінені та антропогенні екосистеми. Маються на увазі як організми природного походження, так і селекційно змінені, генетично модифіковані, так і штучно створені (методами синтетичної біології). Отже, цілеспрямоване введення живих організмів в екосистеми можливо розглядати як обумовлену господарською і науковою діяльністю людства, тобто індуковану форму антропохорії, поряд з такими способами розселення, як зоохорія, баллістохорія, анемохорія, гідрохорія [1]. Розроблення генетико-екосистемних уявлень дозволяє удосконалювати теорію інтродукції рослин, як засіб керованого впливу на хід розвитку сучасних екосистем, біоценозів, популяцій і організмів шляхом направленого переміщення речовини, енергії та інформації. При цьому прогнозування ризиків, врахування особливостей впливу інтродуцентів на розвиток біосфери стає пріоритетним напрямом інтродукційних досліджень, а проблема створення культурценозів і, таким чином, конструювання та оптимізації екосистем, керування процесами їх розвитку – найактуальнішою проблемою сучасності.
Література 1. Слюсар С.І. Інтродукційний процес: генетико-екосистемний погляд / С.І. Слюсар // Сучасні тенденції збереження, відновлення та збагачення фіторізноманіття ботанічних садів і дендропарків: Матеріали міжнародної наукової конференції (Біла Церква, 23-25 травня 2016 року). – С. 298–301. | |
Категорія: Секція_2_Біологічні науки | Додав: Admin (19.10.2016) | |
Переглядів: 514 |
Всього коментарів: 0 | |