Головна » Статті » Конференція_2016_10_20-21 » Секція_1_Сільськогосподарські науки

ОБУМОВЛЕНІСТЬ СЕЛЕКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ БІЛОГОЛОВОЇ ПОРОДИ

Войтенко Світлана

д.с.-г.н., професор, зав. кафедри

Полтавська державна аграрна академія

м. Полтава

 
ОБУМОВЛЕНІСТЬ СЕЛЕКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ БІЛОГОЛОВОЇ ПОРОДИ

 

Селекція з будь-якою породою сільськогосподарських тварин передбачає використання стабілізуючого чи спрямованого добору, оцінку за власною продуктивністю і якістю потомків, різних варіантів внутрішньопородного та, в окремих випадках, міжпородного підбору, тобто тих методів і засобів, які забезпечують існування породи та виробництво від неї конкурентоспроможної продукції.  Заводська  порода  має шанси для розширення своєї численності та підвищення продуктивності за наявності значної генетичної мінливості ознак, високоцінних маток та плідників, неспоріднених між собою, якості продукції й попиту на неї. Якщо цих та ряду інших чинників немає – популяція поступово переходить в категорію зникаючих, поступившись місцем новій породі, яка досить часто створюється на її генетичному матеріалі.

Безперечно, нам хотілося б зберігати вітчизняні породи, що займали провідні позиції в галузі тваринництва на певному етапі його розвитку, але попит споживачів рухають науку вперед, змушуючи не зупиняти породоутворюючого процесу й створювати генотипи, які на сучасному етапі задовольняють потреби переробної галузі та споживача щодо кількості і якості продукції. Наразі ми шкодуємо за симентальською молочно-м’ясною породою великої рогатої худоби, яка в свій час була основою для створення нових порід в Україні, але продовжуємо використовувати голштинську породу у якості поліпшувальної уже в стадах новостворених вітчизняних порід. В свій час для створення української чорно-рябої молочної породи був використаний масив білоголової української породи, що привело практично до її знищення. І таких прикладів вдалого чи не вдалого створення та використання порід досить багато.

Концентруючи увагу на селекції із породами, які потребують удосконалення чи й створення, ми відходимо від бачення проблем селекції з породами, які віднесені до так званих «локальних місцевих чи вітчизняних», оскільки вони не перспективні, а племінну роботу вести з ними дуже складно. Зупиняє прогрес таких порід ще й те, що більшість із них хоча й розводиться у суб’єктах племінної справи, для яких дотримання чинного законодавства в галузі тваринництва є обов’язковим, в дійсності перебувають у приватній власності, де власник визначає методи селекції та доцільність розведення тварин.

У галузі молочного скотарства України до порід, що зникають і мають     обмежений ареал розведення, відноситься білоголова українська порода. Історична довідка засвідчує, що вона була створена в результаті відтворювального схрещування місцевої худоби поліської кліматичної зони з гронінгенським відріддям голландської худоби наприкінці 18 й початку 19 сторіч й предствляла значний інтерес в період її інтенсивного використання – у  50-70-х роках минулого сторіччя, як одна із перспективних та розповсюджених популяцій. В подальші роки породу покращували за рахунок створення належних умов утримання й годівлі, а також ввідним схрещуванням з голландською породою, що розширило її численність та підвищило продуктивність. Проте з часом порода стала поступатися більшості порід України за молочною продуктивністю, відгодівельними й м’ясними ознаками, що в подальшому привело до її витіснення з ринку виробників молока й створення на її основі української чорно-рябої молочної породи. Але швидше усупереч, ніж завдячуючи програмам розвитку тваринництва, породоутворюючому процесу, попиту споживачів тощо, осередки породи збереглися й продовжували розводитися закритою та відкритою популяцією, створивши специфічний генофонд за часткового покращення господарськи корисних ознаки. Безсумнівним позитивом породи, який забезпечив її існування, був і є зв’язок генотипу із середовищем, за якого частка природного добору ймовірно не менша, ніж штучного.

На даному етапі розведення білоголової української породи великої рогатої худоби здійснюється лише в одному господарстві – племінному заводі ТОВ «Подільський господар» Шепетівського району Хмельницької області, де утримується 300 корів та більше 500 голів молодняка. Зважаючи на обмежену численність тварин в породі, а також з метою підвищення окремих ознак продуктивності для відтворення в різні роки використовували бугаїв голландської та української чорно-рябої порід, тому зараз тварини заводського стада відносяться до ліній Рєзвого 33, Жаргуна 157, Озона 417, Марта 171 (з «прилиттям крові» голландської породи) та двох ліній української чорно-рябої молочної (голштинської) породи.

Нашими дослідженнями встановлено, що корови заводського стада не вирівняні за надоями за першу лактацію, що здебільшого обумовлено спадковістю бугаїв-плідників, належністю тварин до відповідної лінії, часткою різних порід у генотипів тварини тощо.

Виявлено, що за 305 днів першої лактації корови в середньому продукували 4238,5 кг молока, але при цьому дочки лінії Марта 171 мали надій 4483,1 кг, а Жаргуна 157 – 3976,4кг. Найбільш вирівняними  були дочки бугаїв-плідників лінії Озона 417, розмах ознаки у яких становив 198,9кг і дуже не однорідними, або не консолідованими – первістки лінії Рєзвого 33 (R =2536,8 кг). Використання в стаді плідників різних порід, а також відсутність тиску при доборі корів за збереження їх поголів’я привело до наявності в популяції дуже великої мінливості такої основної ознаки, як надій молока у корів-первісток. При лімітах надоїв корів за першу лактацію 1687- 626кг (R= 4939 кг) бажанням селекціонера є добір тварин хоча б на рівні середнього по стаду, але стабілізація ознаки приведе до різкого скорочення поголів’я корів і звузить їх гентичну мінливість, що катастрофічно для популяції у контексті збереження генетичного біорізноманіття тваринного світу.

Порівняльний аналіз середньої молочної продуктивності корів у залежності від походження дав змогу встановити перевагу чистопородних тварин над ровесницями, які успадкували ознаки української чорно-рябої молчної породи на 51,7 кг за зменшення показнику, порівняно із тваринами, які мали «частку крові» голландської породи – на 70,2кг. Ймовірно певне «освіжіння крові», в даному випадку використання чорно-рябої голландської худоби, більш позитивне для білоголової української породи, ніж схрещування з української чорно-рябої породою чи голштинською.

Отже, проведений аналіз молочної продуктивності корів білоголової української породи засвідчує значні можливості внутрішньопородної селекції в стаді. Підвищувати надої корів, особливо первісток, можна за рахунок стабілізуючого чи спрямованого добору, але при цьому слід чітко усвідомити, що потрібно власнику – зберігати зникаючу популяцію та її генофонд чи створити оновлену популяцію з консолідованою продуктивністю. Крім того, слід сконцентрувати увагу на контролюванні селекційних процесів в стаді генетичними методами, в числі яких – визначення генетичних дистанцій для вдалих поєднань спадкової основи корів і бугаїв, маркерна селекція, достовірінсть походження тварин та інші.

Категорія: Секція_1_Сільськогосподарські науки | Додав: Admin (19.10.2016)
Переглядів: 211
Всього коментарів: 0