Самойлик Юлія

к.е.н., доцент, доцент кафедри економіки підприємства

Полтавська державна аграрна академія

м. Полтава

АГРАРНИЙ СЕКТОР ЯК ДЖЕРЕЛО СИРОВИНИ ДЛЯ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

Пріоритетним завданням національної економіки в нових економічних умовах, що характеризуються глобалізацією, поглибленням транскордонної співпраці, збільшенням обсягів споживання товарів і послуг, є зниження енергомісткості виробництва і впровадження енергоефективних проектів. Важливим напрямком реалізації комплексної програми з енергозбереження є розвиток альтернативної енергетики. Такі проекти досить поширені в Євросоюзі. В Україні ця сфери нині перебуває на стадії впровадження, при цьому є суттєві позитивні зрушення. До альтернативних джерел енергії відносять енергію сонця, вітру, припливів, але найбільшим постачальником сировини для виробництва енергії є аграрний сектор, зокрема відходи, які утворюються при вирощуванні сільськогосподарських рослин, енергетичні культури та відходи тваринництва.

Незважаючи на те, що в надрах України є 1,2 млрд. т у нафтовому еквіваленті розвіданих запасів і підготовлених до експлуатації родовищ та 4,9 млрд. т прогнозних ресурсів (на 1200 років за щорічної потреби 40 млн. т нафти на рік), а перспективні запаси вуглеводнів оцінюються у понад 1130 млн. т умовного палива – лише близько 15 % споживання енергії без збитків покриваються за рахунок вітчизняних ресурсів. Видобуток власних паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) проводять у складних умовах, за застарілими технологіями, за яких втрачається 65-80 % сировини, що робить їх неконкурентоспроможними з імпортованими ПЕР [1, с. 276]. Наведені аргументи підкреслюють доцільність розвитку альтернативної енергетики. У сільськогосподарських підприємствах в останні роки почали встановлювати устаткування для виробництва відновлювальної енергії. У 2015 р. їх потужність у цілому по Україні становила 21 тис. кВт, зокрема в Івано-Франківській області було зосереджено 10 тис. кВт даних установок, у Київській – 9 тис. кВт, у Вінницькій та Кіровоградській – по 1 тис. кВт.

Зараз в Україні налічується всього два десятки біогазових установок (БГО) в експлуатації або що знаходяться у стадії будівництва або запуску, притому що загальна встановлена потужність вітчизняних об’єктів альтернативної енергетики минулого року склала 800 МВт (близько 1 % від загального виробництва електроенергії), сукупна потужність біогазових електростанцій (в Україні БГУ використовується в основному для виробництва електроенергії) ледве перевищила 2 МВт. Між тим, наявного потенціалу виробництва біогазу вистачає для будівництва біогазових установок сумарною потужністю 9-10 ГВт [2, с. 80].

У цілому до відновлювальних джерел енергії відносять джерела на основі постійно діючих або таких, що періодично виникають у навколишньому середовищі, потоків енергії [3, с.12]. Науковий інтерес до відновлювальних джерел енергії зумовив виникнення таких наук, як біоекономіка та біоенергетика. Нині науковці та практики намагаються обґрунтувати економічну доцільність отримання енергії з нетрадиційних ресурсів, основним джерелом яких є відходи від виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Розвиток виробництва енергії з нетрадиційних джерел є перспективним напрямком розвитку сільськогосподарського виробництва. Втім, з економічної та організаційної точок зору рівень енергоефективності використання даних джерел енергії є суперечливим. Виробництво біопалива є досить затратним, нині в Україні зводи з переробки сільськогосподарських відходів лише починають активно будуватись, тому не можна говорити про ефект масштабу виробництва. Коливання світових цін на нафту унеможливлює формування чітких прогнозів цінової конкурентоспроможності біопалива. На даний момент часу ціни на традиційні види палива несуттєво вищі за вартість біопалива, а з огляду на подорожчання сільськогосподарської сировини, яка використовується при його виробництві, у майбутніх періодах може відбуватись подорожчання біопалива. Крім того, дискусійним питанням є експлуатаційні характеристики біопалива. Використання біодизелю може бути шкідливим для деталей низки автомобілів, зокрема може призвести до виходу з ладу гумових та алюмінієвих комплектуючих. Експлуатаційний досвід свідчить, що безпечним для більшості автомобілів є додавання біодизелю до традиційного палива в обсязі не більше 6-10 %. Для ефективного використання даного виду палива доцільним є переоснащення автомобілів, що є високозатратним та малоефективним з економічної точки зору. Складними є питання логістики щодо зберігання та транспортування біопалива.

Перехід на біопаливо має позитивний екологічний ефект. Однак, якщо розглядати процес його виробництва в комплексі, варто вказати на значне виснаження ґрунту при вирощуванні енергетичних культур, що в масштабі може суттєво вплинути на зниження його родючості і, як наслідок, – урожайності сільськогосподарських культур. При всіх суперечливих аспектах розвитку альтернативної енергетики на базі аграрного сектору домінуючою її перевагою є відновність цього джерела енергії, що в умовах енергетичної кризи в Україні може позитивно вплинути на вирішення проблем енергозалежності від постачальників енергоресурсів і зниження енергомісткості виробництва.

Література

1. Райхенбах Т.М. Перспективи використання відновлюваних джерел енергії в Україні / Т.М. Райхенбах // Вісник Львівського національного аграрного університету: Економіка АПК. – 2012. – № 19(1). – С. 276-287.

2. Станісевич С.А. Потенціал виробництва біогазу в Україні / С.А. Станісевич / Енергоефективнність економіки: проблеми сьогодення та майбутнього: Матеріали  Міжнародної науково-практичної конференції, 12-13 жовтня 2016 р. – Полтава: ПолтНТУ, 2016. – 250 с. – С. 80-82.

3. Україна на шляху до енергетичної ефективності [Текст] / за ред. М. Коваленка, М. В. Рапцуна, О. О. Єрохіна. – К. : Агентство з раціонального використання енергії та екології, 1977. – С. 205.