Квасніцька Лариса

к.с.-г.н., с.н.с., старший науковий співробітник

Хмельницька державна сільськогосподарська

дослідна станція ІКСГП НААН

с. Самчики

АДАПТИВНІСТЬ СІВОЗМІН БІОЛОГІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА В УМОВАХ ДОСТАТНЬОГО ЗВОЛОЖЕННЯ ПРАВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ

Біологічний напрямок у розвитку землеробства стає все більш актуальним на фоні зростаючих екологічних проблем [1].

Провідна роль в біологічному землеробстві належить сівозмінам, де структура посівних площ забезпечує науково обґрунтоване чергування культур, за якого досягають максимальної реалізації генетичного потенціалу їхньої продуктивності, поліпшення фітосанітарного стану в посівах, відновлення родючості ґрунту, запасів вологи для провідних культур, полегшує заходи боротьби зі шкідниками [2].

Враховуючи життєву необхідність розвитку біологічного землеробства в світі, в тому числі й в Україні, у довготривалому стаціонарному досліді на Хмельницькій державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН у 1992 році розпочато дослідження основною метою яких є розробка принципових підходів до побудови біологізованих сівозмін, коли просте і розширене відтворення ґрунтової родючості здійснюється за рахунок біологічних чинників за мінімального використання засобів хімізації і при цьому забезпечує отримання максимальної кількості екологічно чистої продукції, стабілізує кормову базу тваринництва.

Дослідження проводили у 5-пільних сівозмінах, насичених на 40-60% кормовими, 40-60% зерновими, 0-20% технічними культурами та 0-20% проміжними посівами за різних систем удобрення. Структура посівних площ та система удобрення у сівозмінах представлені у табл. 1.

Таблиця 1.

Структура посівних площ та система удобрення

у 5-пільних сівозмінах, 1992-2010 рр.

У середньому за 19 років досліджень органо-мінеральна система удобрення у сівозміні (вар. 1) забезпечила вищу урожайність вирощуваних культур, що пояснюється кращою доступністю основних елементів живлення для рослин та нижчою забур’яненістю посівів (табл. 2).

Таблиця 2

Урожайність сільськогосподарських культур та продуктивність 5-пільних сівозмін за різних систем удобрення, 1992-2010  рр.

Так, забур’яненість посівів пшениці озимої була більшою на 36% у час відновлення вегетації у сівозміні (вар. 2) за органічної системи удобрення. Переважали зимуючі бур’яни (підмаренник чіпкий, грицики звичайні). Забур’яненість посівів кукурудзи у цій сівозміні у фазу сходів була вищою на 38%. Переважали пізні ярі бур’яни – мишій сизий (57%), щириця звичайна (28%).

Негативний вплив цих чинників позначився і на якості вирощеної продукції у сівозміні (вар. 2). Вміст клейковини у зерні пшениці озимої знизився на 1,5%, цукристість коренеплодів буряків цукрових – на 0,8%.

Зниження урожайності сільськогосподарських культур у вар. 2 зменшило показники продуктивності сівозміни в цілому.

Так, збір зерна з гектара сівозмінної площі у варіанті з органічною системою удобрення знижувався на 6%, кормових одиниць – на 4%.

Насичення 5-пільних сівозмін (вар. 3, 4) на 40-60% люцерною забезпечує високу середню урожайність зернових (4,68 та 5,41 т/га відповідно) за рахунок кукурудзи на зерно та ячменю. Збір кормових одиниць у таких сівозмінах становить 7,56 та 7,62 т з гектара сівозмінної площі.

Доцільно відмітити, що у сівозмінах, на 40-60 % насичених люцерною (вар. 15, 16), забезпеченість кормової одиниці протеїном на 11-14% вища, ніж на контрольному варіанті (вар. 1). Відсутність щорічних витрат на обробіток ґрунту, насіння і сівбу при вирощуванні люцерни, а також отримання трьох укосів зеленої маси знизило на 18-30% собівартість кормової одиниці за рівня рентабельності 77-79%.

Найвищі показники енергетичної ефективності відмічено у сівозміні, максимально насиченій люцерною (вар. 4) за органічної системи удобрення, де енергетичні витрати на вирощування продукції були найменшими – 22,9 ГДж/га, що дозволило отримати найвищий Кее – 6,06.

Для успішного ведення органічного виробництва дуже важливо забезпечити достатній рівень родючості ґрунту. Ґрунти природних екосистем, особливо чорноземи, мають високу здатність забезпечувати саморегуляцію ґрунтових процесів і режимів, що забезпечує високий рівень їх родючості та продуктивності, більший, ніж ґрунти сільськогосподарського використання. Тому при переході до органічного виробництва необхідно дотримуватись принципів керування природною родючістю ґрунту і забезпечувати розширене відтворення.

Одним із методів збереження і підвищення родючості ґрунту на достатньому рівні є збільшення частки бобових культур, зокрема трав бобових багаторічних, в польових сівозмінах, що сприяє збільшенню надходження в ґрунт свіжої органічної речовини та вирішенню проблем забезпечення рослин азотом у відповідності вимогам органічного землеробства.

У наших дослідженнях відмічено позитивний баланс гумусу у ґрунті у сівозмінах (вар. 1, 2). Слід відмітити, що більше (на 54%) накопичення гумусу у ґрунті проходить за органічної системи удобрення і приріст його в рік становив 0,67 т/га. Це зумовлено саме позитивним впливом органічних добрив, які мають, на відміну від мінеральних, пряму позитивну дію на баланс органічної речовини ґрунту, переходячи безпосередньо у форму гумусових речовин.

За наявності у структурі посівів п’ятипільних сівозмін 40-60% люцерни (вар. 3, 4) та внесення 16 т гною на 1 га сівозмінної площі спостерігали збільшення вмісту гумусу у ґрунті на 2,0-2,1 т/га за рік та найсприятливіші умови для проходження фізико-хімічних процесів. Це не тільки позитивний вплив органічних добрив, а й люцерни, вирощування якої сприяло найбільшому надходженню у грунт кореневих і пожнивних решток, які є енергетичним матеріалом життєдіяльності мікроорганізмів і вихідним для утворення гумусових речовин.

Введення в п’ятипільну сівозміну 40-60% люцерни дало змогу залучити до кругообігу додатково 120-158 кг/га сівозмінної площі біологічного азоту, тобто 81-93% загальних витрат.

Таким чином, сівозміни за біологічного землеробства забезпечують високі економічні і енергетичні показники гектара сівозмінної площі за розширеного відтворення родючості ґрунту. Тому цю систему землеробства можна рекомендувати до широкого впровадження у сільськогосподарському виробництві за сучасних умов господарювання.

Література

1. Лук’яненко А.С. Ґрунтозахисне землеробство: проблеми, досвід впровадження і ефективність [Текст] / [За ред. С.І. Дорогунцова].- К.: Наук. світ, 2000. – 126 с.

2. Потабенко М.В. Особливості та передумови розвитку органічного землеробства [Текст] / М.В. Потабенко, О.І. Корніцька // Агроекологічний журнал. - № 2. – 2007. – С. 34-37.