Головна » Статті » Конференція_2016_05_19-20 » Секція_6_Соціально-гуманітарні науки

ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ'Я ЛІКАРІВ: ФАКТОРИ РИЗИКУ РОЗВИТКУ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОФЕСІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Сердюк Світлана

к.біол.н., доцент

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

м. Дніпропетровськ

Добринь Олена

с.н.с.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»

м. Дніпропетровськ

 

ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ'Я ЛІКАРІВ: ФАКТОРИ РИЗИКУ РОЗВИТКУ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОФЕСІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

 

Стан здоров'я, рівень «стресирування» і погіршення якості життя лікарів останнім часом все більше привертає увагу фахівців у сфері охорони здоров'я. Це важливо ще й тому, що ефективне функціонування служби охорони здоров'я вимагає підтримання на належному рівні стану здоров'я її співробітників. У різних країнах темпи вивчення цієї проблеми значно відрізняються. У Європі, на відміну від США, цій тематиці стали приділяти увагу зовсім нещодавно [1]. Тому заявлена вище проблема оцінки стану психологічного здоров’я вітчизняних лікарів та факторів, що на нього впливають актуальна щодо вивчення.

Відомо, що серед медичних працівників відзначається підвищена захворюваність психічними розладами, які пов’язані з постійним стресом через високу професійну відповідальність і низьку задоволеність роботою. Це відбивається, в свою чергу, на їх професійній діяльності – якості наданої пацієнтам допомоги. Психічні порушення негативно позначаються на досягненні професійній досконалості лікарів, для яких післядипломна освіта, набутий опит мають набагато більше значення в порівнянні з іншими спеціальностями [2]. Також робота лікарів пов'язана з обов'язковою пропагандою населенню здорового способу життя, і від налаштованості і прихильності лікарів до суворого контролю власних чинників ризику залежить формування мотивації лікарів до корекції чинників ризику у своїх пацієнтів.

Ю. А. Росинським та ін. [3] були позначені чинники ризику розвитку невротичних, адиктивних розладів, у тому числі і синдрому емоційного вигорання у вітчизняних лікарів стаціонарного профілю. Усі виявлені чинники ризику були розділені на зовнішні фізичні – операціональна напруженість, порушення добових ритмів (недостатня тривалість нічного сну, незбалансоване і неповноцінне харчування), наднормативні робочі навантаження (сумісництво, часті чергування або додаткова робота поза основним робочим місцем), нестача часу для турботи про власне здоров'я; зовнішні психічні чинники – ситуації переживання негативних емоцій, дефіцит позитивних емоцій, професійна емоційна емпатія. До внутрішніх психічних чинників ризику авторами був віднесений такий психологічний феномен, як «перенесення». Суть цього варіанту психологічного захисту полягає в тому, що власне внутрішнє незадоволення собою, що формується в результаті тривалої психоемоційної напруги і хронічної втоми, проектується на пацієнтів, колег, адміністрацію і, відповідно, викликає незадоволення цими стосунками і професією [4].

За кордоном основними джерелами стресу у лікарів загальної практики вважаються дефіцит часу для самовдосконалення та відпочинку, виникнення різних перешкод до повноцінного виконання професійних обов’язків, вирішення широкого кола адміністративних питань, спілкування з важкими пацієнтами, конфлікти. Серед професійних джерел постійного стресу основним є невизначеність в діагностиці, пов'язана з можливістю неправильного ухвалення рішення [1].

Таким чином, досвід попередніх досліджень свідчить, що погіршення психологічного здоров'я та емоційне вигорання лікарів стаціонарів найбільше пов'язані з незадоволенням своєю роботою, порушенням добових біологічних ритмів. Побічно одним з основних стресогенних факторів є неможливість контролювати якість виконання роботи [3,5]. У науковій літературі неодноразово згадується про те, що лікарі не лише є нестійкими до депресивних реакцій, але і відносяться до групи ризику по розвитку депресій [6,7]. В той же час лікарі по-різному реагують на подібні проблеми і напругу. Незважаючи на високий рівень стресогенних дій на роботі, далеко не у всіх лікарів спостерігаються психопатологічні симптоми. Це пов'язано з різними чинниками, що визначають сприйнятливість особистості до високих емоційних і фізичних навантажень [4]. Тобто серед різних аспектів професійної діяльності найбільшу фрустрованість вітчизняних лікарів викликає умовно низький соціально-економічний статус у порівнянні з безперечною високою громадською значущістю їх діяльності, незадоволення умовами праці, загальною організаціє роботи, взаєминами з важкими пацієнтами.

Література

  1. Водопьянова, Н.Е. Синдром выгорания: диагностика и профілактика [Текст] / Н.Е. Водопьянова, Е.С. Старченкова. – СПб.: Питер, 2008. –258 с.
  2. Thomas F., Babor T.F. The Alcohol Use Disorders Identification Test (AUDIT). – World Health Organization, 2001. – 40 p.
  3. Россинский, Ю. А. Качество жизни и психическое здоровье врачей стационарного профиля [Текст] / Ю.А. Россинский, В. Я. Семке, Н.В. Асланбекова. – Павлодар, 2008. – 319 с.
  4. Семке В.Я. Психическое здоровье и общество [Текст] / В. Я. Семке // Си­бирский вестник психиатрии и наркологии. – 1996. – № 1. – С.5–7.
  5. Винокур В.А. Профессиональный стресс у медицинских работников и его предупреждение [Текст] / В. А. Винокур // Медицинское обозрение. – №11. – 2004. – С. 28.
  6. Бердяева И.А. Синдром эмоционального выгорания у врачей различных специальностей [Текст] / И. А. Бердяева, Л. Н. Войт // Дальневосточный медицинский журнал. – 2012. – № 1. – С. 117 –120.
  7. Ларенцова Л.И. Синдром эмоционального выгорания у врачей различных специальностей: психологические аспекты [Текст] / л.И. Ларенцова, Л. М. Барденштейн. – М.: Мед. книга, 2009. – 142 с.
Категорія: Секція_6_Соціально-гуманітарні науки | Додав: Admin (18.05.2016)
Переглядів: 484
Всього коментарів: 0