Онуфрієнко Галина

д. філос. у філол. н., доцент

Запорізький національний технічний університет

м. Запоріжжя

ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ ГЛОСАРІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Термінографічні ресурси наукових понять традиційно представлені різними жанрами (від малих до великих форм): словниками, тезаурусами, довідниками, ДЕСТами, збірниками рекомендованих термінів, глосаріями. З плином часу й відповідно до потреб галузей і суспільства та інноваційних тенденцій поняттєвий зміст термінів як вербальних знаків спеціальних понять здатний еволюціонувати: конкретизуватися, доповнюватися, коригуватися, вдосконалюватися тощо. Прикладом динамічного наукового «портрету» важливого в інформаційному просторі поняття є глосарій. І мета цього дослідження – простежити траєкторію зміни змісту понять глоса і глосарій під впливом різних чинників когнітивної лінгвістики в процесі інформатизації суспільства. Поміж дослідників різних аспектів глосарія є як зарубіжні (О. Ахманова, І. Бальбус, Т. Блаунт, Р. Будагов, Р. Коудрі, A. Haffner, I. Murray та ін.), так і вітчизняні (І. Білодід, В. Макаров, Н. Матвєєва, О. Мельничук, В. Рибалкін та ін.) лінгвісти.

Сам термін глоса (а до 1540 р. існувала форма глоза) має давньогрецьке походження і буквальне лексичне значення «мова, мовлення, слово». З 1841 р. набуває поширеності поняття глотологія як наука про мову. Спочатку глосою називали необхідне для пояснення в тексті, зокрема художньому, незрозуміле слово (маловідоме, іншомовне, діалектне, архаїчне, варваризм, власне ім’я) чи навіть цілий вислів. Так, давні греки ще V ст. до н.е. при вивченні «Іліади» Гомера вперше застосували пояснення при словах, тобто глоси, які писали або над цими словами чи виразами, або на полях чи кулуарах (нотатках). Списки таких слів (переважно тематичні), що потребували обов’язкового коментаря, назвали глосаріями. Пізніше глоси подавали при поясненнях окремих місць у Біблії та якнайчастіше при тлумаченні понять у юридичних текстах. У юриспруденції відомий цікавий факт: тлумачення глосаторів (професорів римського права Болонського університету) були авторитетнішими за самі джерела. Юристи часів рецепції римського права в континентальній Європі вивчали виключно глоси, тлумачення, а суди керувалися таким правилом: що не визнає глоса, те не визнає і суд.

Із VІ-VІІІ ст. з’являються германські, романські, кельтські тлумачення до текстів. До кола глос зазвичай потрапляли пояснення іншомовних, діалектних, незвичних, малопоширених слів. Як констатує професор Н. Матвєєва, світова лексикографія почалася саме з тлумачення текстів, з пояснення в них важливих, малозрозумілих слів: у шумерів цю традицію відносять до ХХV ст. до н.е., у Китаї – до ХХ ст. до н.е., у Західній Європі – до VІІІ ст. н.е., а в східних слов’ян – до ХІ ст. [1, с. 60]. Цілком очевидно, що з функційної точки зору, в глосах реалізовувалася так звана метамовна функція мови. А збірники глос, до складу яких потрапляла строката, важка лексика (hard words) та цілі контексти з нею, набули назву глосарії, які в різні періоди історичного часу та інформаційного забезпечення соціуму в різних культурах являли собою сукупності лексичних одиниць, відібраних із текстів на засадах передусім практичної необхідності та поданих найчастіше тематичними групами за абетковим порядком.

У ХХІ ст. поняття глосарій об’єктивно сприймається «знайомим незнайомцем»: у нього давня  наукова «біографія», до якої різні культури і в різні часи додавали нове. Тому глосарії, починаючи ще від рукописних, є безперечними попередниками словників, це витоки словникарської справи і на Заході, і на Сході. Найперший зі збережених рукописних глосаріїв до різних пам’яток східнослов’янської писемності датований 1282 роком і містить 174 слова до Кормчої книги. Глосарії систематично з’являлися пізніше в країнах Центральної Європи, зокрема в Італії (списки архаїчних слів до пам’яток попередніх століть), в Англії (списки абстрактних учених слів (ink–born–terms), невідомих широкому читачеві, та «Cкарбниця молоді»), в Німеччині (списки давньогрецьких, латинських, італійських слів тощо), в Іспанії (відомий «Словник Авторитетів», що роз’яснював слова в їхніх істинних лексичних значеннях) тощо. Реєструючи певну суму актуальних знань відповідної епохи, ці та інші глосарії суттєво підвищували їх загальнокультурне, загальноінформаційне значення для користувачів, що переконливо підтверджує у своїй монографічній праці Р. Будагов [2]. Отож велика дидактична ідея реєстрації накопичених знань стимулювала багатьох ентузіастів в усі часи та в різних країнах до створення малих і великих глосаріїв. Серед відомих авторів – домініканець Іоанн Бальбус, що залишив нам у спадок створений у період Средньовіччя «Каталікон» (1285 р.), і Гарфілд Граматик з його «Скарбницею молоді» (ХV ст.), і Симон Рот з його «Німецьким дикціонером» (1571 р.), і Ф. Хоукінс з його правилами для юнацтва, де розкрито сутність важких для розуміння слів. Останніми десятиліттями глосарії найактивніше поповнюють науковий дискурс (різні галузі права, економіки, філософії, фізики, політології) для пояснення концептів та супроводжують художні тексти, особливо перекладені з інших мов, що зумовлено практичною потребою піднесення загальної і мовної культури читачів та забезпечення міжкультурного діалогу/ полілогу.

Таким чином, тисячолітня світова лексикографічна практика переконує, що еволюція поняттєвого змісту терміна глосарій є тривалою у часі, глобальною за масштабами, з постійною тенденцією до нарощування практично необхідних функцій у різних дискурсах та сферах інформаційного простору. Сучасний контекст лексикографічної науки дозволяє аналізувати глосарії як специфічні друковані словники здебільшого інтегративного типу з обов’язковою коментувальною та ілюстративною частинами, що дозволяє говорити і про довідковий його характер. Проаналізовані джерела надають достатні підстави для актуалізації особливої галузі сучасної лексикографії – навчальної глосографії, скерованої переважно на учнівську та студентську молодь, де потенційно важка за семантикою різноманітна лексика й висловлювання адекватно інтерпретовані в контекстах опановуваних текстів, навчальних дисциплін і дискурсів.

Література

1.    Матвеева Н.П. Становление «концептографии»/ «глоссографии» в зарубежном древнем мире и в средневековье /Н.П. Матвеева// Наукові праці [комплексу «Києво-Могилянська академія]. Сер.: Філологія. Мовознавство. – Випуск 209. – Том 221. - 2014. – С. 59-63.
2.    Будагов Р.А. Толковые словари в национальной культуре народов/ Р.А. Будагов. – М. : МГУ, 1989. – 151 с.