Дідур Катерина

к.е.н., викладач

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

м. Дніпропетровськ

СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

В нинішніх умовах ринкової економіки, аграрний сектор економіки постає як вирішальний у відродженні економіки країни, в покращенні життєвого рівня та матеріального стану людей. Ефективність сільськогосподарського виробництва, конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках залежать від рівня забезпечення, використання персоналу та застосування науково доцільних методів та засобів управління ним. Економічний розвиток агропромислового сектору України неможливий без наявності здорових, освічених, кваліфікованих, з високою трудовою мотивацією працівників, здатних реалізувати свої інтелектуальні та фізичні здібності для задоволення власних потреб і суспільства в цілому.

Одним з основних резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є створення потужного кадрового потенціалу аграрних підприємств та удосконалення управління ним. На формування та використання кадрового потенціалу аграрного сектору економіки значний вплив має специфіка формування та розвитку сільської території, соціально-економічна характеристика села, специфіка зайнятості сільського населення, через те, що сільська сфера спочатку була сформована переважно, як аграрна. Вкрай важливими є  зміна соціально-демографічної основи формування чисельності  населення, зміна статево-вікової структури та освітньо-професійного складу населення. Головною особливістю формування кадрового потенціалу аграрних підприємств є те, що їх працівниками, в основному, є жителі відповідних сільських населених пунктів, і саме сільське населення є основою формування персоналу аграрних підприємств, а тому його зміни суттєво позначаються на чисельності та структурі персоналу [1]. Середньооблікова чисельність кадрів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві в країні, становила 628,9 тис. осіб в 2015 р., що на 139,4 тис. осіб або на 18% менше, ніж у 2010 р.  Щорічне зменшення чисельності селян, у тому числі й працездатного населення, пояснюється міграцією у міста, адміністративним перетворенням сільських поселень у міські, спадом народжуваності та зростанням смертності, втратою привабливості аграрної праці, погіршенням життєвого рівня сільського населення та якості їх медичного обслуговування за рахунок «залишкового» принципу розподілу ресурсів на потреби охорони здоров’я, соціокультурною неготовностю селян до раціональної поведінки самозбереження, низькою заробітною платою.

Значний вплив на формування й ефективне використання кадрового потенціалу аграрних підприємств має також матеріальне стимулювання. У 2015 р. рівень середньомісячної оплати праці 1 працівника сільського господарства становив 2386 грн., що менше за оплату праці в промисловості на 40%, будівництві – 12%, фінансовій діяльності 66%. В сільському господарстві зберігається такий рівень заробітної плати, за яким працівники можуть задовольняти лише первинні потреби [2].

Найважливішою характеристикою персоналу будь-якого підприємства є рівень освіти, професійність та  кваліфікація персоналу. Адже ефективність виробництва продукції  та її якість залежать від професійності робітників, від знання останніх передових тенденцій виробництва, використання сучасних форм та методів управління персоналом та виробничим процесом. Загалом, чисельність працівників, які мають вищу освіту  щорічно збільшується. Проте рівень освіти працівників аграрного сектора економіки залишається одним з найнижчих серед усіх галузей економіки. В багатьох господарствах у країні не відбувається помітного поліпшення кадрового складу через низьку закріпленість випускників, молодих спеціалістів. Із випускників, що отримують направлення на роботу в сільське господарство, кожен четвертий не починає роботу за напрямком і майже половина звільняється на протязі першого року роботи. Крім того, наявність вищої освіти не гарантує молодим спеціалістам поліпшення їх матеріального стану.

Згідно з даними анкетування після набуття аграрної освіти переважна більшість випускників аграрних закладів має намір залишитися в місті й лише 7,5% бажають влаштуватися на роботу у своєму селі. Респонденти визначають, що створені соціально-економічні умови, інфраструктура в містах забезпечують кращі перспективи майбутньому фахівцю для розвитку його здібностей і вибору місця працевлаштування. Збереження такого стану є згубним не тільки для аграрного виробництва, але й у цілому для розвитку сільських територій, оскільки ми не тільки не одержуємо необхідних селу фахівців, але й продовжуємо втрачати найбільш підготовлену частину сільської молоді через навчальні заклади.

Вирішення проблеми формування й ефективного використання кадрового потенціалу аграрних підприємств можливе лише при розробці чіткої кадрової політики підприємства та держави. Кадрова політика має відповідати  концепції розвитку підприємства та реалізовуватися за допомогою кадрової стратегії та тактики. Удосконалення організації управління повинно забезпечувати ефективне виконання управлінськими ланками та персоналом основних управлінських функцій, що проявляється в своєчасному адекватному реагуванні на динамічні зміни ринкового середовища.

Література

1. Бортник В.А. Демографічні проблеми формування кадрового потенціалу аграрних підприємств  /  В.А. Бортник  // Економіка АПК. − 2009. − № 1. − С. 136-137.
2. Статистична інформація [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України. – Режим доступа: http://www.ukrstat.gov.ua/ – Назва з екрану.