Демидова Марія

здобувач, старший викладач

Науковий керівник: к.е.н., доц. Величко О.П.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

м. Дніпропетровськ

СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА МОТИВАЦІЯ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

На даному етапі розвитку економіки оплата праці залишається основним мотиватором для працівників сільського господарства. Обрана роботодавцем система заробітної плати повинна встановлювати залежність між способом формування, розміром оплати праці та кількістю і якістю цієї праці.

Відповідно до Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці» основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна система включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) [1; 2].

Тарифні ставки (погодинні, денні, місячні) виражають розмір оплати праці на різних видах робіт за одиницю часу (година, день, місяць) залежно від кваліфікаційного розряду працівника та інших умов праці.

Для диференціації оплати праці робітників залежно від її складності застосовуються тарифні сітки та тарифно-кваліфікаційні довідники. Тарифна сітка — шкала, за допомогою якої визнача­ються співвідношення в оплаті праці залежно від складності роботи та кваліфікації працівників. Тарифний розряд — це показник ступеня складності роботи і рівня кваліфікації працівника, який її виконує. Тарифна став­ка І розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої ро­боти і є базою для формування тарифної сітки для всіх розрядів.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. [1] Система оплати праці, що використовується на підприємстві, є, з одного боку, з'єднувальною ланкою між нормуванням праці і тарифною системою, а з іншого, - засобом для досягнення певних якісних і кількісних показників [3, с. 68]. На підприємстві системи оплати праці встановлюються в ко­лективному договорі, локальними нормативними актами (Положення про оплату праці, про преміювання), а також на підставі трудових договорів (контрактів), штатних розписів, посадових інструкцій, тощо.

Погодинна система оплати праці передбачає, що розмір плати за працю залежить від часу роботи і кваліфікації працівника, при цьому припускається, що працівник належно виконує свої посадові функції. Можна виділити просту погодинну систему, при якій оплата здійснюється за відпрацьований час в розмірі посадового окладу, та погодинно-преміальну системи, коли просту погодинну систему доповнюєть різного роду преміями, за досягнення працівником певних якісних чи кількісних показників в роботі (якість продукції, якість виконаних робіт тощо). Такі показники мають бути розроблені і прораховані заздалегідь, як і можливість виплати премій підприємством.

Відрядна система оплати праці передбачає, що розмір оплати залежить від кількості фактично-виробленої продукції належної якості чи від обсягу виконаної роботи. Відповідно до ст. 90 КЗпП України при відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу). [1]

Дана система оплати праці також має декілька видів, а саме: пряма відрядна, коли заробіток визначається множенням кількості якісної продукції на розмір відрядної розцінки; відрядно-преміальна, яка передбачає виплату відрядної заробітної плати а також премії за досягнення певних якісних чи кількісних показників роботи; непряма відрядна, яка застосовується для допоміжних робітників (наприклад ремонт­ників), розмір зарплати залежить від результатів праці праців­ників основного виробництва, яке обслуговують допоміжні пра­цівники; відрядно-прогресивна - оплата за продукцію в межах норми проводиться за незмінними розцінками, а за продукцію понад норму — за прогресивно зростаючими розцінками.

Відрядна система може бути індивідуальною, коли забезпечений чіткий облік праці окремих працівників, або колективною, за загальними результатами праці бригади. При цьому розподіл заробітку провадиться із застосуванням коефіці­єнта трудової участі (КТУ).

Отже, там, де кількість виробленої продукції чи виконаної роботи можна чітко прорахувати і полічити, доцільно використовувати відрядну систему оплати праці. Якщо ж порахувати роботу за кількістю продукції неможливо, тоді використовується погодинна система оплати праці.

Застосовувати до всіх працівників сільськогосподарських підприємств одну систему оплати праці просто неможливо, адже не всі вони безпосередньо приймають участь у виготовленні продукції чи наданні послуг підприємством. Отже, найдоцільнішим буде застосування для робітників одного з різновидів відрядної системи оплати праці, найкраще відрядно-преміальної, а для управлінських працівників, чи працівників, що не приймають безпосередньої участі у с/г виробництві (бугалтери, працівники кадрових служб тощо) – погодинної системи оплати праці, бажано також з можливістю преміювання.

Література

1. Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08 (дата звернення 05.05.2016р.)
2. Закон України “Про оплату праці”[Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/108/95%D0%B2%D1%80 (дата звернення 05.05.2016р.)
3. Богиня Д. П., Грішнова О. А.. Основи економіки праці. Навчальний посібник [Текст]. – К.: «Знання-Прес», 2001. - 313с.