Артьомова Тетяна

д.е.н., доцент, головний науковий співробітник

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

м. Київ

РЕАЛІЗАЦІЯ ІНФРАСТРУКТУРНИХ ПРОГРАМ ЯК ПІДГРУНТЯ ЕКОНОМІЧНОІ МОДЕРНІЗАЦІЇ

Особливостями відносин відтворення в сучасній Україні є нестійкий характер економічного зростання, структурна незбалансованість економіки і товарного експорту, залежність добробуту домогосподарств від диверсифікованих джерел грошових надходжень, у тому числі, від діяльності в сфері нестандартної і неформальної зайнятості. Перехід на траєкторію сталого розвитку вимагає здійснення глибоких інституційних реформ, пов'язаних з формуванням нової якості системи державного управління, розвитком некомерційного сектора економіки, підвищенням експортного потенціалу підприємств малого та середнього бізнесу, послідовною реконструкцією господарської інфраструктури.

Реалізація інфраструктурних програм, формуючи осередки зайнятості трудових і виробничих ресурсів і відновлюючи в суспільстві атмосферу впевненості в завтрашньому дні, може стати ключовою ланкою в системі заходів економічної політики держави щодо забезпечення довгострокового зростання. При цьому державні капіталовкладення в об'єкти інфраструктури, як правило, сприяють залученню приватних інвестицій. В цілому, згідно авторитетним розрахункам, (М.Занді), кожен долар, вкладений в інфраструктурні проекти, обумовлює первинний мультиплікативний ефект у розмірі 1,59 дол.

Розробка стратегії довгострокового економічного зростання повинна здійснюватися з урахуванням оптимального співвідношення інвестицій в економічну (виробничу) і соціальну підсистеми ринкової інфраструктури. Стан інфраструктури визначає тенденцію стійкого економічного зростання двоїсто – як безпосередній чинник виробництва (забезпечуючи прямий внесок у створення нової вартості) або елемент, що обумовлює синергетичний ефект при поєднанні з іншими чинниками. Так, модернізація ринкової інфраструктури сприяє зниженню загальних витрат виробництва, підвищуючи ефективність використання традиційних факторів – землі, капіталу, робочої сили, інформації. За експертними оцінками, економічні втрати від неякісних доріг можуть, зокрема, досягати 6-10% ВВП країни; відсутність адекватної соціально-економічної інфраструктури часто постає нездоланним бар'єром на шляху реалізації інноваційних проектів різного рівня. Ступінь розвитку інфраструктури є важливим чинником формування сукупного попиту. З урахуванням сказаного, інфраструктурні проекти можуть виступати не просто платформою антикризової стабілізації економіки, але ядром активної промислової політики держави, що пожвавлює інвестиційну діяльність суб'єктів бізнесу.

Незважаючи на багату історію реалізації інфраструктурних проектів, досі не існує загальноприйнятої моделі співвідношення та ефективного регулювання виникаючих тут відносин власності. Дискусійною залишається проблема оптимального поєднання джерел фінансування. Проте, правильний розрахунок обсягів і структури залучених інвестицій виявляється критично важливим для підтримки бажаних темпів економічного зростання. Так, наприклад, вважається, що економічне зростання в розмірі 3,6% потребує вкладень у системи електропостачання та телекомунікацій на рівні 0,2% і 0,7% ВВП, відповідно. Досягнення щорічних темпів зростання в 6% передбачає подвоєння цих показників. Якість існуючої в країні інфраструктури, що не відображена в зазначених розрахунках, може істотно скорегувати реальні обсяги необхідних інвестицій.

Не всі сегменти інфраструктури однаково впливають на темпи економічного зростання. Вважається, що серед галузей виробничого забезпечення найбільш істотний вплив здійснює стан дорожньої мережі. Проте, якість соціальної інфраструктури – сфери освіти, охорони здоров'я, культури – ще більшою мірою обумовлює економічне зростання. Важливо враховувати, що своєрідність етапів розвитку національної економіки та специфіка відповідних завдань господарського реформування сполучені з пошуком ексклюзивної формули оптимального поєднання окремих видів інфраструктури.

Заплановані на сьогодні обсяги інфраструктурних інвестицій у багатьох країнах світу є дуже значними; в країнах Євросоюзу вони складають близько 300 млрд. дол., в КНР – 200 млрд. дол., в США і Канаді – близько 180 млрд. дол. Що стосується України, то за часів незалежності вона не здійснювала системних вкладень в інфраструктуру, і теперішній вкрай незадовільний її стан трансформується в небезпечну інституційну пастку на шляху відновлювального розвитку національної економіки. Суспільство потребує розробки Національного плану модернізації інфраструктурного забезпечення економіки.

Формуючи стратегію модернізації інфраструктури, важливо співвідносити її з конкретними цільовими орієнтирами підвищення продуктивності та конкурентоспроможності. Ключовими елементами при складанні плану мають стати: вибір пріоритетів модернізації; оцінка фінансових можливостей; забезпечення ефективного державного контролю над проектуванням, фінансуванням, функціонуванням і ремонтом інфраструктурних об'єктів; усвідомлення інфраструктури як суспільного надбання, а інфраструктурних проектів як засобу задоволення суспільних потреб.

Світовий досвід свідчить, що при проектуванні, будівництві та управлінні інфраструктурними об'єктами бажано не залучати прямі іноземні інвестиції, спираючись на організаційну модель державно-приватного партнерства і внутрішні джерела фінансування. Проектне фінансування доцільно здійснювати за рахунок залучення коштів безпосередніх бізнес-партнерів, а також пенсійних фондів, банків розвитку, національних і змішаних інжинірингових та будівельних компаній, в яких іноземні учасники відіграють істотну, але не провідну роль. На сучасному етапі важливо також враховувати інверсійний характер світового економічного розвитку, отже структуру і динаміку національних відтворювальних процесів необхідно погоджувати з глобальними тенденціями виробництва, розподілу та споживання суспільних благ.