Баран Олег

аспірант

Науковий керівник: к.е.н., доцент Стойко Н.Є.

Львівський національний аграрний університет

м. Дубляни

ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ  СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ

Для забезпечення стійкого розвитку, раціонального управління, добробуту населення та економічних можливостей сільських і міських жителів важливе значення має земельна політика. Дослідження земельної політики та аналіз конкретних заходів з вирішення проблем, пов’язаних із землею, є завжди актуальними.

Земля у сільськогосподарському виробництві є одним із найважливіших виробничих ресурсів, обмежена у просторі, тому, повинна використовуватись раціонально. На сучасному етапі розвитку земельних відносин посилюється необхідність вдосконалення використання та охорони земель в ринкових умовах [1].

Конституцією України визначено, що право власності на землю гарантується (ст.14). Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю (ст.41). Проте, відсутність системи гарантування прав власності на землю та інституційного забезпечення обігу земельних ділянок спричиняє мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва, що практично обмежує право власності на землю [2].

Тим часом, згідно з теорією власності, обов’язковими умовами функціонування власності в економічних відносинах є:

• сертифікація прав власності;
• вільний обіг прав власності;
• наявність системи гарантування прав власності.

Жодна з цих обов’язкових умов в Україні не забезпечена, що відповідно впливає на залучення землі як капіталу до економіки країни.

Отже, ситуація у сфері земельних відносин, використання та охорони земель залишається складною і такою, що вимагає невідкладних заходів з її покращення. Найгострішими проблемами є:

• відсутність концепції розвитку земельних відносин;
• незавершеність земельного законодавства;
• нерозвинутість економічних і правових відносин власності;
• низька ефективність державного управління земельними ресурсами та землекористуванням;
• недосконалість інфраструктури ринку земель, особливо земель сільськогосподарського призначення;
• недосконалість процедур перерозподілу земель;
• відсутність загальнодержавної програми використання та охорони земель, територіального землеустрою, диференційованого оподаткування тощо.

Під час земельної реформи та реформування аграрного сектору набули розвитку певні тенденції, що мають неоднозначні наслідки. До них можна віднести наступні:

1. Спрямованість дій Уряду з перерозподілу земель насамперед на окремі ділянки в окремих галузях, а не на територіальне планування землекористування на перспективу (хоча б до 2025р.). Таким чином, немає прогнозів розвитку землекористування території через відсутність зонування земель, продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення здійснюється за заниженими цінами.

2. Парцеляція земельних масивів і створення великої кількості невеликих за площею малоефективних господарств. Законодавче закріплення можливості реалізації громадянами права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) створило умови для формування великої кількості малих за площею угідь товарних господарств.

 3. Формування “товарних масивів сільськогосподарських земель” на основі оренди землі у дрібних власників. Оренда землі у дрібних власників має негативні сторони для колективних сільськогосподарських товаровиробників. Наприклад: доводиться укладати договори оренди з багатьма власниками земельних часток, включаючи спадкоємців, більшість з яких проживають у містах, а то й за кордоном.

4. Різке зниження продуктивності угідь, погіршення їх якісного стану. У період паювання і приватизації землі та реформування організаційної структури аграрного сектору практично не виділялися кошти на відтворення родючості грунтів і захист земель від негативних впливів природного та антропотехногенного характеру. Це призвело до значного поширення деградації грунтів, зниження їх продуктивності [3].

Стратегічним напрямом використання земельного фонду країни повинна стати його оптимізація шляхом встановлення економічно та екологічно обгрунтованих співвідношень між різними видами землекористувань.

Література

1. Земельний кадастр : підручник / М. Г. Ступень, О. Я. Микула, Є. С. Лавейкіна та ін.; За заг. ред. М. Г. Ступеня. – Львів, 2011. – 309 с.
2. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - С. 141.
3. Національна доповідь щодо завершення земельної реформи /за наук. ред. Л.Я. Новаковського. – К.: Аграр. наука, 2015. – 48 с.
4. Земельний кодекс України : Закон України № 2768-III від 25.10.2001  [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua
5. Аграрне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного. — К. : Істина , 2007. — 448 с.