Котис Наталія

к.е.н., доцент

Тернопільський національний економічний університет

м. Тернопіль

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ СЕКТОРУ ДОМОГОСПОДАРСТВ ЯК СКЛАДОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

Узагальнення концептуальних підходів до дослідження домогосподарств як складової економічної системи дозволяє визначити домогосподарство як інституційну одиницю, яка складається з однієї особи або групи осіб, котрі спільно проживають у житловому приміщенні або його частині, повністю або частково об’єднують свої доходи і активи, колективно виробляють і споживають товари та послуги, володіють і розпоряджаються власністю і доходом, вступають в економічні відносини з іншими інституційними одиницями, несуть відповідальність за свої дії та рішення перед законом.

Сектор домашніх господарств – сукупність інституційних одиниць (домогосподарств), які крім реалізації традиційних функцій споживання, заощадження, інвестування, відтворення населення, виступають власниками і постачальниками економічних ресурсів [1, с.2-3]. Володіючи факторами виробництва, значна частина домогосподарств здійснює господарську діяльність, тобто продукує товари та надає послуги як самостійний виробник. Сектор домашніх господарств як одна з основних складових економічної системи, перебуває у постійних взаємозв’язках з державним та іншими секторами економіки. Така співпраця базується на взаємній рівності зусиль, чіткості, прозорості та узгодженості рішень і дій, доступності до інформації.

Для з’ясування місця та ролі сектору домогосподарств у економічній системі, важливо класифікувати сектори економіки за критеріями здійснюваних ними функцій та ресурсних джерел, здійснити вивчення домогосподарств як сукупності інституцій, їх взаємодії з іншими секторами та впливу на економіку в цілому. З макроекономічних позицій, сектор домашніх господарств розглядається як сукупність підсекторів: роботодавці, самостійно зайняті працівники, наймані працівники, одержувачі доходів від трансфертів. Як і інші сектори економічної системи, він має специфічний склад інституційних одиниць (індивід, група осіб, сім’я, некорпоративні підприємства) та специфічні функції (задоволення власних потреб, виробництво товарів та послуг), а також особливі джерела ресурсів (заробітна плата, доходи від власності, трансферти, проценти, прибутки від реалізації товарів та послуг).

Між секторами економічної системи відбувається постійний кругообіг ресурсів, продуктів, доходів та видатків. Сектор домашніх господарств у цих процесах є основним (базовим елементом) учасником на усіх ринках: на ринку праці – як працедавець; на фінансовому ринку – як учасник операцій з цінними паперами, готівкою; на споживчому ринку – як споживач товарів і послуг; на ресурсному ринку – як власник і продавець ресурсів.

З метою поглибленого вивчення місця і ролі сектору домашніх господарств у суспільному відтворенні необхідним є його дослідження також з позицій мікроекономічного підходу, що актуалізує проблему класифікації домогосподарств. Існуючі класифікації домогосподарств не дають достовірної інформації щодо внеску цього сектора у функціонування економічної системи класифікацій [2, c.55-60; 3, c.38-45]. Це вимагає доповнення запропонованих дослідниками. Відповідно до того, з якою ефективністю домогосподарства виконують притаманні їм функції, а саме – споживчу, заощаджуючу, виробничу, інституційно-виробничу та виробничо-трудову, тобто до їх внеску у функціонування економічної системи, домашні господарства можна поділити на: продуктивні, коли при виконанні своїх основних функцій домогосподарство забезпечує власний добробут та сприяє прогресу економічної системи загалом; низькопродуктивні, коли виконується більша частина необхідних для підтримки життєдіяльності функцій, проте таке функціонування не впливає на ринкову систему; непродуктивні, коли реалізовуються лише кілька основних функцій, і таке господарство є бар’єром на шляху ефективного функціонування економічної системи.

Варто розширити традиційну класифікацію домогосподарств за такими ознаками: соціальна приналежність домогосподарств, зайнятість домогосподарств на ринку праці за статевими ознаками його членів, адаптивність домашніх господарств до соціально-економічних змін.

За умови врахування соціально-економічних, політичних, психологічних факторів впливу на домогосподарства, їх класифікацію здійснюють за такими ознаками: 1) соціальної приналежності – домогосподарства, які змінюють свою належність до певних соціальних груп (багаті, забезпечені, малозабезпечені), домогосподарства, які постійно перебувають в одній соціальній страті (групі); 2) зайнятості на ринку праці за статевими ознаками його членів – домогосподарства, де первинною є чоловіча зайнятість на рину праці (традиційного типу), домогосподарства, у яких на ринку праці зайняті члени жіночої статі і частина їх жіночих обов’язків перекладається на чоловіків (гнучкого типу); 3) адаптації до соціально-економічних змін: активні, креативні домогосподарства, члени яких швидко генерують власні нові ідеї та стратегії виживання, готові до змін; адаптивні домогосподарства, де члени реально сприймають зміни та поступово пристосовуються до них; консервативні домогосподарства, у яких зміни та інновації важко сприймаються; пасивні домогосподарства, члени яких не реагують на соціально-економічні зміни.

Література

1. Мельник А. Сектор домогосподарств у сучасній економічній системі: теоретичні та емпіричні аспекти / А. Мельник, Н. Ціщик // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – Тернопіль, 2008.– Вип. 3.– С. 7-21.

2. Манохина Н.В. Домохозяйство как субъект экономических отношений / Н. В. Манохина ; Саратовский гос. социально-экономический ун-т. - Саратов : СГСЭУ, 2001. - 112 с

3. Олейник А. Н. Институциональная экономика. Учебно-методическое пособие. / А. Н. Олейник // Вопр. экономики. – 1999. – № 12. – 220 с