Головна » Статті » Конференція_2016_05_19-20 » Секція_5_Економічні науки

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ: АНТИПОДИЧНІСТЬ ЧИ ГАРМОНІЯ ЗАСАД?

Хомин Ірина

к.е.н., старший викладач

Тернопільський національний економічний університет

м. Тернопіль

 

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ: АНТИПОДИЧНІСТЬ ЧИ ГАРМОНІЯ ЗАСАД?

 

Якщо аналізувати показники аграрного сектору України, то відразу виникають непояснювані з позицій традиційної теорії економічного аналізу невідповідності тих чи інших їхніх значень. Таким чином, виглядає, що нібито  теорія – „ящик з інструментами” (Д. Робінсон), – є безпорадною в тих випадках, коли вони не вписуються в традиційні трактування – висновки, що витікають з аналітичної інтерпретації. Зокрема жодними статистичними прийомами не можна пояснити, чому колишній СРСР, а тепер більшість пострадянських республік, в тому числі Україна мають у два й більше разів нижчі показники урожайності та продуктивності тварин, ніж Німеччина, Франція.

Звичайно, можна йти протореним шляхом, послуговуючись кліше радянської політичної економії, коли показники СРСР та України – в тому числі, – порівнювалися з 1913 р., або ж використовувати новітні, які наводять окремі автори, стверджуючи: „На основі аналізу натуральних показників ... за більш ніж тридцятирічний період можна зробити обґрунтований висновок: ніколи Україна не мала настільки потужного, економічно ефективного й фінансово стійкого сільського господарства, як у передреформені роки”, а причини його незадовільного сучасного стану пояснювати в тому ж дусі, мовляв, „наступна деградація агропромислового комплексу є результатом так званих ринкових реформ у сільському господарстві та промисловому виробництві продуктів харчування” [1, с. 372].

Але як тоді пояснити, що, приміром, якість такого природного капіталу, як сільськогосподарські угіддя в Україні набагато вища, ніж у європейських країнах, а результативні показники, не дивлячись на це, у нас мають протилежне значення. Адже виходить, що ринкові взаємовідносини у Німеччині й Франції чи Польщі не завадили цим країнам сформувати ефективне сільськогосподарське виробництво, а в Україні це чомусь дало зворотний ефект.

Коли ж виходити не з обмеженого розуміння природи людини, а зважати на те, що „економічний інтерес супроводжує все життя людини” [2, с. 28], то головна причина як колишньої, так і теперішньої хронічної відсталості аграрного сектору України від результатів, досягнутих у країнах Європи, де давно панує ринкова економіка, полягає саме в ігноруванні економічних інтересів індивідуумів.

Якраз це звело  нанівець усі намагання якимось чином перебороти наростання кризових явищ в економіці України в кінці ХХ ст., а власне “деградація агропромислового комплексу’’ зумовлена тим, що “під політичними концепціями й гучними гаслами про інтереси народу була сформована однобічно гіпертрофована державна власність. Як пізніше виявилося, вона опинилася без конкретного власника й господаря, кровно заінтересованого в дальшому нарощуванні, структурному-якісному оновленні виробництва та ринку для забезпечення достойного життя людини. А це призвело до закостенілості всієї системи, врешті її розпаду” [3, с. 178].

В цьому контексті показово, що ще в 1982 р., коли ні про які реформи соціалістичної власності не могло бути й мови,  науково-дослідний інститут економіки АН УРСР підготував наукову доповідь “Про причини уповільнення темпів економічного розвитку Української РСР”, а першими ознаками кризових явищ в аграрному секторі економіки стало скорочення поголів’я тварин, попри надмірні витрати[1] суспільства на продовольчі продукти тваринного походження, і станом на 1.01.1991 р. воно становило: ВРХ – 92,1 %; корів – 96,2 %; свиней – 96,5 % до рівня 1986 року.

Отож далі цілком у відповідності з “кумулятивною послідовністю” (Т. Веблен) сталося те, що П. Саблук сформулював наступним чином: “Невідомо, як би склалась ситуація, але тоді очевидною стала дилема: або відмовитися від командно-адміністративних методів, від цього кредо планово-розподільчої системи, або ж продовжити повільне, але з додатнім вектором прискорення сповзання до кризи, яке в будь-який момент могло перетворитися в обвальне падіння, в економічну катастрофу” [4, с. 3].

Однак це не означає, що ринковий механізм фінансово-економічного регулювання розвитку аграрного сектору має бути протиставлений здійсненню виважених коригуючих заходів держави, бо в такому разі матимемо інші крайнощі, які найбільш зримо проявляються у сфері кредитування. Адже банкам за сучасної кон’юнктури вигідніше надавати короткострокові споживчі кредити, ніж “виробничі”, оскільки вкладення останніх в інвестиції означає те, що вони однозначно перетворюються в середньо- або й довгострокові. Тобто колообіг капіталу тут уповільнюється.

З іншого боку, сільськогосподарські товаровиробники, ніяк не можуть сплачувати такий самий відсоток за середньо– чи довгостроковими кредитами, бо інвестиції можливі лише за умови перевищення граничної ефективності капіталу над відсотковою ставкою. З цього витікає, що регулююча функція держави може благотворно вплинути на інвестиційний попит, у тому числі насамперед в аграрному секторі. І при цьому можна послатись, як не дивно, на колишню ситуацію в СРСР, де вдавалося видавати довгострокові кредити колгоспам і радгоспам на капітальні вкладення майже за символічну плату (0,75-1,0%). Таким чином, замість протиставлення ринкового й державного механізмів, варто забезпечити їхнє гармонійне поєднання в системі фінансово-економічного  регулювання розвитку аграрного сектору

                                                    Література                                                                         

  1. Феномен Украины: реформы 1991-2004 гг. /А. Н. Ткаченко и др. – К., 2004. – 602 с.
  2. Веблен Т. Теория праздного класса. – М.: Прогресс, 1984. – 387 с.
  3. Лукінов І. І. Вибрані праці. – Кн. 1. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 816 с.
  4.  Саблук П. Т. Формування економічного механізму АПК України на ранньому етапі ринку. – К.: ІАЕ УААН, 1995.  – 398 с.
 

[1] Загальні витрати на 1 кг м’яса становили від 3,54 руб. – свинина, до 5,28 руб. – м’ясо ВРХ, при штучно утримуваній роздрібній ціні на них 1,80 та 1,90 руб. /кг відповідно  [1, с. 390].

Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (19.05.2016)
Переглядів: 196
Всього коментарів: 0