Головна » Статті » Конференція_2016_05_19-20 » Секція_5_Економічні науки

ДЕРЖАВА ЯК ГАРАНТ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

Підоричева Ірина

к.е.н., завідувач відділу

Інститут економіки промисловості НАН України

м. Київ

 

ДЕРЖАВА ЯК ГАРАНТ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

 

В останні роки на тлі безпрецедентних викликів – анексії Криму, збройної агресії Росії на Донбасі – соціальна, економічна та політична ситуація в Україні в корені змінилася. Але через це не варто віддавати на поталу майбутнє нашої держави. Як зазначає Е. М. Лібанова, українці «змушені скористатися тим шансом, який нам дала нинішня страшна ситуація. Ми маємо використати кризу як поштовх до руху вперед» [1]. Для цього необхідно планомірно здійснювати реформи з відродження економіки на нових техніко-технологічних засадах, які водночас повинні бути рішучими та масштабними, а з іншого боку – ретельно продуманими та досяжними в реальних умовах.

Головним наслідком реформ в Україні має стати реіндустріалізація [1] економіки. Цьому великою мірою сприятиме позбавлення економіки надмірної залежності від ринків сировини та неефективного використання енергетичних ресурсів, що, у свою чергу, вимагає залучення значного обсягу інвестицій у розвиток нових видів діяльності та якісне відновлення секторів, які вже мають певний заділ у порівнянні з іншими секторами – це інформаційні технології та окремі галузі машинобудування, сільське господарство та харчова промисловість.

Ринкові сили у відриві від активної державної політки в таких питаннях навряд чи виявляться продуктивними. Так само, як і суспільство та навіть активний його прошарок – вільні творчі особистості – не здатні будуть самостійно просувати модернізаційні сценарії розвитку держави.

З цього приводу В. Іноземцев зазначає, що в сучасному світі вже на так легко увійти до групи «обраних країн». «Для початку, – підкреслює він, – необхідно мобілізувати зусилля нації та провести ефективну та масштабну індустріалізацію яка наблизила б країну до «нижньої межі» постіндустріальної трансформації» [2, с. 24].

Але важливо зауважити, що сьогодні, коли українська держава перебуває у стані війни, зазнає людських втрат, виробничих та інфраструктурних руйнувань, значних економічних збитків, говорити про мобілізацію доречно виключно по відношенню до заможних верств населення та державної бюрократії, однією з функцій якої і є модернізаційна, тобто забезпечення умов для соціально-економічного розвитку. Натомість, закликати широкі верстви населення (яке і так живе на межі можливостей) до самообмежень, терпіння та концентрації зусиль на реалізації «модернізаційних проектів» є з боку держави цинічним та до того ж безглуздим намаганням.

Модернізація має здійснюватися в тісному діалозі держави (в особі законодавчої та виконавчої гілок влади, адміністративно-бюрократичного апарату) і бізнесу на основі узгодження їх інтересів і розподілення відповідальності.

Ця теза потребує уточнення та врахування важливої обставини, яка полягає у такому: успішний діалог державного та приватного секторів можливий лише за умови усвідомлення політичною владою загрози втрати економічної незалежності, а, отже, фактичного фіаско держави при все зростаючому відставанні від «країн-взірців» світового розвитку. Не розуміючи цього, не вбачаючи втрат для себе, домінуючі політичні еліти будуть усіма відомими шляхами пручатися інновацій, з огляду на те, що їх упровадження та широке використання суспільством закономірно призведе до зміни існуючого балансу влади та перерозподілу ренти (тобто прибутку, що перевищує нормальний рівень доходу), а, отже, як наслідок, спричинить ущемлення інтересів одних (як правило, правлячої еліти) та відкриє нові можливості для інших.

Тобто інновації призводять до того, що Й.А. Шумпетер назвав творчим руйнуванням, коли в наслідок появи нових технологій та галузей відбувається підрив рівноваги існуючої економічної системи, її технологічної структури, коли повністю змінюється структура попиту та зникають старі галузі економіки. Конкуренція відбувається між агентами мінливості – «новаторами», що долають інерцію і прагнуть вивести економічну систему з рівноваги, щоб одержати нові можливості (вдосконалити або змінити комбінацію факторів виробництва для забезпечення зростання прибутку), і спадкоємцями існуючої системи – «консерваторами», які намагаються зберегти її стабільність завдяки недопущенню відхилень від сформованої рівноваги, щоб не допустити переділу своїх ресурсів [3].

Тому уявлення про те, що модернізація економіки на основі масштабного впровадження інновацій може здійснюватися зусиллями виключно економічних агентів і суспільства виглядає не більше, ніж ілюзією. Якщо держава не є активним учасником модернізаційних процесів, будь-які спроби бізнесу та суспільства їх запровадити натикатимуться на державний ступор, який буде «заморожувати» ініціативи та консервувати застій.

 

Література

1. Елла Лібанова: «Маємо використати кризу як поштовх до руху вперед» [Електронний ресурс] // Віче. – 2015. – № 21 (листопад). – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/4989/

2. Иноземцев В.Л. Что такое модернизация и готова ли к ней Россия? / В.Л. Иноземцев // Модернизация России: условия, предпосылки, шансы, М.: Центр исследований постиндустриального общества, 2009. – 82 с.

3. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры) / Й.А.Шумпетер; пер. В.С. Автономова, М.С. Любского, А.Ю. Чепуренко. – М.: Прогресс, 1982. – 456 с.

 

[1] Reindustrialization is a policy of stimulating economic growth especially through government aid to revitalize and modernize aging industries and encourage growth of new ones (Визначення Merriam-Webster, Inc. – американської компанії, видавця довідників і лексичних словників, яка з 1964 р. є філіалом Encyclopædia Britannica, Inc. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.merriam-webster.com/dictionary/reindustrialization).

Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (19.05.2016)
Переглядів: 221
Всього коментарів: 0