Хомин Петро

д.е.н., профессор

Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя

м. Тернопіль

БЕШАМЕЛЬ ОБЛІКОВОЇ ТЕОРІЇ

             Видається, що нинішня ситуація в теорії бухгалтерського обліку відповідає крилатому виразу ’’історія повторюється: спочатку як трагедія, потім – як фарс’’. Позаяк так  само, як зі смертю імперії Древнього Риму  ’’з другої половини першого тисячоліття стали заново виникати примітивні правила обліку’’, це саме сталося в обліковій теорії після загибелі російської імперії, коли ’’тодішній ідеологічний диктатор, черговий ’’каліф на час’’, … відомий під псевдонімом І. Осінський, указував: ’’Под учётом … мы понимаем качественно-количественный охват сознательно намечаемых нами самими действий’’. Однак поза тим, що ’’интеграция трех видов учёта стала очередным мифом экономической идеологии’’, критика відомих учених, які відстоювали наукові підходи в теорії бухгалтерського обліку, ’’носила трагический характер, позитивные предложения напоминали водевиль. Галагану была запрещена педагогическая работа, и в 1938 г., не дожив до шестидесяти лет, он умер; Рудановский умер внезапно в 1934 г.’’[1, с. 17, 477, 480-482].

              Як фарс подібне повторилося після розпаду радянської імперії, бо в цей період теж стали появлятися претенденти на чалму халіфа облікової теорії, єдиними ’’науковими досягненнями’’ яких були напівграмотні тавтологічні комп’ютерні перелицювання з російськомовних джерел, приміром, отакі: ’’До явних помилок можна віднести: неправильний результат при складанні здійснення одного запису по дебету, а іншого по кредиту, виконання неповної проводки для даної операції, тобто, запис лише по дебету або лише по кредиту тощо’’ й твердження, що нібито ’’при кафедрі створено наукову бухгалтерську школу, в якій задіяні й активно працюють як викладачі кафедри, так і кращі студенти І-V курсів’’, позаяк тут її явно переплутано з гуртком – обов’язковим атрибутом кожного навчального закладу, де викладаються облікові дисципліни.

            Інші ж, ’’то ли от неведения, то ли сознательно’’ (вислів Я. Соколова), проголосивши епатажну фразу про бухгалтерів, ’’які закрилися в своїй шкаралупі й віками переробляють той гумус, який вони одержали у спадок від середніх віків’’, вспак до згадуваного ’’очередного мифа экономической идеологии’’ стосовно інтеграції обліку, стали в позу криловського персонажа з відомої байки, що наївшись жолудів досита, підриває коріння дуба, який їх годує,  й замість розвитку теорії бухгалтерського обліку, пробують завоювати цю чалму за допомогою бешамелю. Тільки в цій суміші, замість яєць, молока й борошна, як має бути в соусі з такою назвою, наводять абстракції на кшталт ’’управлінського’’ чи ’’стратегічного’’ обліку, ’’контролінгу’’ etc. Хоч побоювання Р. Вейцмана: ’’Может явиться опасение, что применяя к одним и тем же объектам  различные методы учёта, легко впасть в параллелизм, т. е. в такое положение, когда рядом существуют различные виды учёта, добывающие свой материал совершенно самостоятельно  и часто дающие об одном и том же не совпадающие, а противоречивые показания’’, на жаль, справдилося й без цього внаслідок уведення, паралельно до фінансової,  фіскальної звітності.

             Тому не випадає дивуватися, коли в  кожній статті наводиться нібито  постановка проблеми, аналіз публікацій, в яких започатковано її вирішення завдяки ’’обґрунтованим’’ висновкам, які поглиблюють теорію й практику бухгалтерського обліку, а потім після  штампа ’’значний внесок у формування теоретичних основ дослідження та розвиток методологічних підходів … зробили такі вчені’’, обов’язково зазначається сакраментальне ’’проте чимало наукових праць торкаються лише дослідження певних складових окресленої проблеми’’, мовляв, ми вже точно не з їхнього числа, отож розпотрошимо цю проблему до найменшого гвинтика. Ба більше, вже навіть у кандидатських  дисертаціях фігурує рубрика ’’вперше’’, в якій наводиться не менш як один постулат, до того нібито незнаний.        Та ніколи не конкретизується, в чому саме полягає цей ’’значний внесок’’.

    В кінцевому підсумку  так само немає жодних фактів, що підтверджували би власний вклад у вирішення ’’дослідження певних складових окресленої проблеми’’, не дивлячись на копії прикладених довідок про впровадження ’’висновків і рекомендацій виробництву’’, всупереч застереженню згадуваного претенденти на чалму халіфа облікової теорії, викладене властивим для нього ’’науковим’’ волапюком: ’’… Праці вчених-господарознавців, коли скоро вони не містили в собі практичних рецептів, залишилися без будь-якої уваги’’.  

             І цих ’’лекал радянського синдрому начотництва й профанації’’[2, с. 76]  ніяк не вдається позбутися, тому далі маємо глибокодумні розмірковування про недоліки інформаційного забезпечення менеджменту й відстоювання псевдонаукового бешамелю, який ніяк не можуть конкретизувати десятки, а мо’ й сотні тих, хто фігурує в кліше штампа ’’значний внесок у формування теоретичних основ дослідження та розвиток методологічних підходів зробили …’’. Хоча мали би уявляти принаймні межі бухгалтерського обліку, сформульовані видатним ученим Й.-В. Шером, чи зважати на те, що ідея номіналізму [1] тут є визначальною й приписати йому ворожіння на кофейній гущі навіть Нострадамус не наважився.

              Отож, аби цей фарс не продовжувати, треба відкинути шаблонні змішування бешамелів з різних предметів, які непоєднувані між собою, бо інакше профанація неминуче приведе до нового витка примітивних правил бухгалтерського обліку, а не до його вдосконалення, яке є вкрай актуальним, зважаючи на теперішні стохастичні блукання між можливим і віртуальним як в обліковій теорії, так і на практиці.                        

Література

1. Соколов Я. В. Бухгалтерский учёт: от истоков до наших дней / Я. В. Соколов. – М.: Аудит ЮНИТИ, 1996. – 638 с.
2. Шаров О. Політична економія як дзеркало сучасної [р]еволюції /Олександр Шаров // Економічна теорія, 2015.  – № 4. – С. 71-81.