Гуцул Тетяна

к.е.н., доцент НУБіП України

ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

За природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбагатших країн світу. Використання землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність, нездатністю до відтворювання висувають на перший план проблему раціонального її використання та охорони.

За характером використання у виробничому процесі розрізняють дві групи категорій земель. До першої належать землі сільськогосподарського призначення і лісового фонду, де земля є головним засобом виробництва. Друга група – це землі всіх інших категорій, де земля є просторовим базисом для розміщення промисловості та інших галузей народного господарства.

Земельний фонд характеризується великою часткою сільськогосподарських угідь – 41,5 млн. га (на 01.01.15р.), або 70,8% загальної земельної площі держави, що є основою розвитку високоефективного сільськогосподарського виробництва. У загальній площі сільськогосподарських угідь питома вага ріллі становить 93,9% в сільськогосподарських підприємствах і 74,2% - в господарствах населення, сіножатей відповідно – 1,9% та 7,45,8%, пасовищ – 3,2% і 13,8%, багаторічних насаджень – 0,9% і 3,8%.

Структура сільськогосподарських угідь свідчить про високий рівень розораності, що з одного боку, характеризує інтенсивне використання землі в сільському господарстві, а з іншого, необхідність  відповідних заходів щодо захисту земель від вітрової і водної ерозії. Структура сільськогосподарських угідь залежить від зональних особливостей і характеризує якість землі як засобу виробництва в сільському господарстві.

Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження – з підвищенням їх частки підвищується якість земельних ресурсів і ефективність їх використання.  У господарствах України частка ріллі в сільськогосподарських угіддях зростає з півночі на південь, а площі природних сіножатей і пасовищ відповідно зменшуються.

У середньому на одного жителя України на кінець 2015 р. припадало майже  0,97 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,76 га ріллі.

Серед земельних ресурсів  України економічно найважливішими є орні землі, які займають 78,4% всіх сільськогосподарських угідь сільськогосподарських підприємств та громадян. Понад 83,7% ріллі цих землевласників і землекористувачів зайнято посівами, а решта – чистими парами.

Рівень сільськогосподарського виробництва значною мірою зумовлюється якісним складом земель. Проте на ефективність використання землі впливають багато факторів, зокрема рівень розвитку продуктивних сил, ступінь розораності землі, структура посівних площ, частка меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь.

Раціонального і ефективного використання землі в аграрних підприємствах можна досягти за умови здійснення заходів з підвищення родючості ґрунту і охорони його від ерозії та інших руйнівних процесів. Україна багата на чорноземні ґрунти (6,8% світового запасу чорноземів припадає на Україну), які визначаються найвищою родючістю серед усіх інших типів ґрунту. Однак нераціональне використання земельних ресурсів призводить до того, що українські чорноземи втрачають свої властивості, просто вивітрюються та вимиваються водами, і це, відповідно, призводить до погіршення якості земельних ресурсів України.

Необхідною передумовою раціонального землекористування є забезпечення такого штучного регулювання родючості ґрунту, яке б дозволяло гарантувати збалансований його характер. Не виконання його супро­воджується накопиченням в ґрунті органічно не зв’язаних хімічних сполук, які отруюють навколишнє середовище.

Динаміка вмісту гумусу в ґрунтах різних зон України свідчить про те, що вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур в умовах бездефіцитного балансу гумусу потребує збільшення застосування органічних добрив. На 1га орної землі потрібно вносити в середньому 10,5 т органічних добрив, у т.ч. на Поліссі –14 т, в Лісостепу – 11 і Степу – 9 т.

Вимогою до регулювання родючості ґрунту є дотримання закону незамінності окремих її елементів. Азот неможливо замінити фосфо­ром чи калієм і навпаки. Цю умову необхідно зберігати навіть при значних розбіжностях у вартості їх застосування.

Всі заходи щодо підвищення ефективності використання земельних ресурсів можуть бути ефективно впроваджені за умови врахування регіональних особливостей сільськогосподарського виробництва, економічних і правових умов господарювання. Їх реалізація є основою раціонального землекористування і успішного розвитку сільськогосподарських підприємств.