Шкуратов Олексій

к.е.н., с.н.с.

Інститут агроекології і природокористування НААН

м. Київ

СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

Реформування аграрного сектора економіки України об'єктивно вимагало переходу аграрних підприємств на інтенсивні методи господарювання з широким використанням засобів хімізації і проведення меліорації земель. Проте, використовувалися вони односторонньо, лише для отримання економічних результатів, що призвело до антропогенних руйнівних наслідків: деградації ґрунту, зниження її родючості і, як наслідок, до погіршення якості сільськогосподарської продукції та стану довкілля. Через ці обставини, протиріччя між економічною доцільністю та екологічною безпекою вимагають перегляду концепції розвитку аграрного сектора економіки, що й викликає необхідність розробки природоохоронних стратегій, орієнтованих на узгоджене вирішення економічних і екологічних проблем в аграрних підприємствах. При цьому головним напрямом його розвитку повинна стати екологізація усіх виробничих процесів. Вирішення даного питання можливе за рахунок розвитку виробництва, заснованому на екологоорієнтованих методах управління.

Існуючі на сьогодні механізми управління розвитком суспільства містять у собі різні складові. В економічній науці, що розглядає виробничу компоненту, управління є основою формування стабільної економіки. Складовими частинами управління як сучасного інструменту, що забезпечує вирішення комплексу взаємопов'язаних виробничих завдань, є системи управління персоналом, маркетинг, фінансовий менеджмент, стратегічний менеджмент, інноваційний менеджмент, ризик-менеджмент, інвестиційний і екологічний менеджмент. Остання складова на сьогодні є досить новим явищем, що відображає закономірності розвитку організаційно-управлінської структури в аспекті мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище [1].

Виходячи із довголітньої практики формування управлінської природоохоронної і природогосподарської систем в аграрному секторі економіки були виділені три типи екологічного управління – державне, господарське та місцеве самоврядування. З урахуванням сучасних економічних умов (розвиток холдингових структур та громадських ініціатив) пропонуємо доповнити класифікацію типів управління ще корпоративною та громадською формою (рис. 1).

Рис. 1. Система екологічного управління в аграрному секторі економіки

Державне екологічне управління – це діяльність органів державної влади та їх посадових осіб щодо практичної реалізації екологічної політики. Для виконання державних функцій створюються органи державної влади, які в межах своєї компетенції реалізують екологічну політику, в тому числі, в сфері екологічного управління. Серед функцій державного екологічного управління можна виділити: облік, планування, контроль, моніторинг, екологічне нормування, державна екологічна експертиза, економічне управління та інші.

Місцеве екологічне самоврядування – система організації діяльності громадян для самостійного (під свою відповідальність) вирішення екологічних проблем місцевого значення, виходячи з інтересів населення, його історичних, національно-етнічних та інших особливостей. Здійснюється населенням в міських і сільських поселеннях через представницькі органи влади, відповідні органи управління, місцеві референдуми, збори громадян тощо. Функції громадського екологічного управління можна розділити на загальні (що реалізуються в різних сферах суспільного життя) і спеціальні (пов'язані з реалізацією екологічних прав і обов'язків).

Під системою господарського управління розуміється діяльність, яка регулює сільськогосподарське природогосподарювання, шляхом виконання об'єктивно необхідних функцій, обумовлених виробничими і соціальними відносинами. Структура господарського екологічного управління відповідає фазам виробництва, розподілу, обміну та споживання. Корпоративне екологічне управління на будь-якому ієрархічному рівні – це система взаємодії, що відображає інтереси органів державного управління, підприємств, громадських об'єднань, зацікавлених осіб, спрямована на отримання максимального прибутку, задоволення потреб суспільства, збереження агроекосистем та забезпечення екологічної безпеки.

Сьогодні низький рівень екологічного управління на господарському і корпоративному рівні в аграрному секторі багато в чому пов'язаний з відсутністю достатнього уявлення про місце ринку еколого-орієнтованої підприємницької діяльності в економічній системі та орієнтацією на декларовану потребу, а не на фактичний платоспроможний попит споживання, адекватного наявним потребам в екологічно безпечній продукції.

У цих умовах нагальною потребою стає впровадження екологічної концепції в практику управління на рівні сільськогосподарських товаровиробників. Це положення інтегрує традиційні природоохоронні завдання в комплекс заходів з екологічного управління на локальних рівнях процесів господарської діяльності, орієнтованої на виробництво екологічно безпечної сільськогосподарської продукції. Загалом, екологічне управління має стати базою для формування стратегічних пріоритетів  розвитку конкурентоспроможного аграрного виробництва, оскільки будь-які цілі економічного розвитку повинні узгоджуватися з принципами екологічної безпеки.

Література

1. Савкин В.И. Концептуальные основы экологического менеджмента в аграрном секторе экономики: [монография] / В.И. Савкин. – Орел: ОГАУ, 2011. – 184 с.