Попович Андрій

здобувач

Науковий керівник: к.е.н., Шкуратов О.І.

Інститут агроекології та природокористування НААН України

м. Київ

РОЛЬ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕНТИ У ВИРІШЕНІ ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Проблема раціонального використання земель сільськогосподарського призначення набуває в теперішній час все більшого значення. В економічному аспекті раціоналізація сільськогосподарського землекористування переважно розглядається як максимізацію прибутку [1], що часто входить в протиріччя з критерієм екологічності.

Вирішення цієї проблеми з позицій довгострокового розвитку можливе через інтенсифікацію аграрного виробництва, тому що на відміну від кількісного збільшення площі в сільськогосподарському обігу підвищення продуктивності земель має значно більший потенціал зростання при одночасному збереження природного стану земельних ресурсів. Однак, нераціональний підхід до застосування методів інтенсифікації може створювати реальну загрозу для майбутнього стану земельних ресурсів, тому в їх використанні потрібно базуватись на концепції сталого розвитку. [2]

Сталий розвиток сільського господарства базується на здатності аграрних систем передавати від покоління до покоління збережені або поліпшені природні ресурси, які становлять біологічну та економічну основу аграрної галузі. При цьому основною умовою переходу до сталого землекористування є не тільки обов'язкове збереження родючості ґрунтів, поліпшення екологічної ситуації, а й збалансований розвиток економіки сільського господарства. [3]

Визнання впливу екологічних факторів на прийняття економічних рішень призвело до появи еколого-економічної концепції сільськогосподарського землекористування, згідно якої аграрна система складається з природних і антропогенних елементів, об'єднаних для досягнення економічної ефективності виробництва, захисту довкілля, соціальної справедливості. [4] Еколого-економічне землекористування є напрямком його раціоналізації через одночасне використання землі разом з відтворенням її виробничого потенціалу, який визначає відносний і абсолютний приріст обсягу аграрної продукції, ступінь продуктивності праці, об’єм виробничих витрат тощо. В той же час будь-яка шкода, що завдається природному середовищу, особливо земельним ресурсам, неминуче призводить до збитків в діяльності аграрної системи.

Еколого-економічний підхід до ведення аграрного  виробництва може бути реалізований тільки через створення зацікавленості з боку користувачів в одночасному збереженні природних ресурсів і досягненні більш ефективного сільського господарства як сумісних цілей. [5] Сталий розвиток сільського господарства, особливо рослинництва, потребує інвестицій у збереження і підвищення родючості ґрунтів як частини виробничо-комерційної діяльності в агропромисловому комплексі.

Від наявності у фермерів необхідних грошових і матеріальних ресурсів залежить відновлення і покращення родючості, скорочення витрат, збільшення виробництва та підвищення якості сільгосппродукції. Неспроможність підприємців робити необхідні і вчасні інвестиції в сільськогосподарські ресурси призводить до припинення розвитку виробництва і деградації земель.

Фінансовий стан сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від розміру отримуваного доходу від вирощеної продукції рослинництва, що в значній мірі залежить від стану рентних відносин, оскільки земельна рента становить значну частину доходу або весь дохід землекористувачів. Збільшення ренти за інших рівних умов веде до підвищення ліквідності аграрного виробництва, що збільшує здатність сільськогосподарських підприємств інвестувати з метою поліпшення довгострокової  продуктивності і прибутковості.

Для сільгоспвиробників найбільш важливою є підприємницька диференціальна рента, пов’язана зі штучною родючістю ґрунту, на відміну від решти видів ренти: абсолютної, монопольної, природної диференціальної, пов’язаної з природною родючістю землі. Через те, що джерелом доходу підприємницької диференціальної ренти є додатковий прибуток, що виникає внаслідок нових капіталовкладень в сільське господарство, вона стимулює  ефективне використання земельних ресурсів і інтенсифікацію виробництва.

Відновлення родючості ґрунту в повному обсязі або, навіть частково, потребує значних витрат матеріальних ресурсів та часу, тому залучення коштів на подібні інвестиційні програми не можливе без державної підтримки у вигляді гарантій пільгового режиму оподаткування, можливості отримання субсидій тощо. Покращення доходності аграрного виробництва через збільшення земельної ренти, яку отримують сільгоспвиробники внаслідок застосування фінансових інструментів державної політики протекціонізму щодо сільського господарства, сприяє раціональному землекористуванню і стимулює сталий розвиток аграрного сектору економіки.

Література

1. Третяк А.М. Землевпорядне проектування: теоретичні основи і територіальний землеустрій: Навч. посібник. / А.М. Третяк А.М. – К: Вища освіта, 2006. - 528 с.
2. Соловій І.П., Землекористування: еколого-економічні проблеми, конфлікти, планування: Навч. посібник / І.П. Соловій, О.Т. Іванишин, В.В. Лавний та ін. – Львів: Афіша, – 2005. – 400 с.
3. Ульянченко А. В. Эколого-экономические проблемы сельскохозяйственного землепользования в процессе реформирования земельных отношений в Украине / А.В. Ульянченко, А.И. Шкуратов Землеустройство, кадастр и мониторинг земель. М. – 2012. – №11. – С. 12–18.
4. Altieri, M.  Agroecology: The science of sustainable agriculture. /  M. Altieri  – Westview Press, Boulder, CO. 1995
5. ASI – SAREP "What is Sustainable Agriculture? / Agricultural Sustainability Institute Sustainable Agriculture Research and Education Program . http://www.sarep.ucdavis.edu/about-sarep/def/