Головна » Статті » Конференція_2016_03_24-25 » Секція_3_Економіка_і_природокористування

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ОСТРОВІВ ЯК ОБ’ЄКТІВ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

Клименко Станіслав

студент 4 курсу

Науковий керівник: д.ю.н., доцент Соколова А.К.

Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

м. Харків

 

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ОСТРОВІВ ЯК ОБЄКТІВ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

 

         Передусім наголосимо, що острови відігравали особливу роль у житті суспільства у всі часи. Україна має значну кількість островів на Дніпрі та в Чорному морі, а тому питання правового регулювання їх статусу має важливе значення для екологічного права.

Питання об’єктів екологічного права традиційно порушуються в навчально-методичній літературі, підручниках, посібниках з екологічного права. При цьому аналізуються переважно правові норми, які стосуються об’єктів, що підлягають правовій охороні екологічним законодавством. Проте острови як об’єкт екологічного права окремо не були предметом наукової уваги вітчизняних учених, більш того, відсутні наукові дослідження з цього приводу. Отже, відсутність чіткої регламентації правового статусу островів у вітчизняному законодавстві, яке має ряд недоліків, й зумовлює актуальність обраної теми, але про що йтиметься далі.

         Традиційно, під об’єктами екологічного права розуміють природні блага, які існують без участі людини або з певною її участю (штучне відтворення природних об'єктів) тощо.

         Однак перш ніж перейти до визначення острову як об’єкта екологічного права, необхідно з’ясувати правовий статус острову.

Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, у тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

            Отже, виходячи з вищевикладеного, острів за своєю правовою природою слід визначити як земельну ділянку, статус якої врегульований нормами Земельного кодексу України.  

         Разом із тим відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України землі, «зайняті островами, не зайнятими лісами», належать до земель водного фонду.

         Таке саме положення міститься у ст. 4 Водного кодексу України.

         Проте законодавчого визначення поняття «землі водного фонду» інакше як через перелік об’єктів, які відносять до зазначеної категорії, немає.

Так, ст. 4 Водного кодексу України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, у тому числі зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Як бачимо, вищезазначена стаття прямо не передбачає острови, вкриті лісовою рослинністю, як землі лісогосподарського призначення. Проте системний аналіз положень екологічного законодавства, зокрема, Водного та Земельного кодексів, дозволяє зробити висновок, що острови, вкриті лісами, належать до земель лісогосподарського призначення.

Лісовий кодекс України, на відміну від Земельного та Водного, у ст. 5 передбачає, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Як бачимо, землі, зайняті островами (острови), поділяються на дві категорії:  острови, які віднесені до земель водного фонду, тобто землі, не вкриті лісовою рослинністю, та острови, які віднесені до земель лісогосподарського призначення, тобто вкриті лісами та які надані в установленому порядку для потреб лісового господарства.

Тож, якщо з островами як землями водного фонду все більш-менш чітко та зрозуміло, то з приводу островів, які вкриті лісовою рослинністю, але не надані в установленому порядку для потреб лісового господарства, зазначимо, що їх правовий статус у законодавстві залишається невизначеним.

Отже, острови є об’єктами екологічного права нарівні з іншими природними благами, які існують без участі людини або з певною її участю. Враховуючи, що законодавство повинно бути чітким, зрозумілим та уникати можливості двозначного тлумачення, а також виходячи з положень загальної теорії права, можемо констатувати, що нині існує певна невизначеність у вітчизняному законодавстві правового статусу земель, зайнятих островами. Наведене дозволяє зробити висновок про необхідність внесення змін до чинного законодавства в частині уніфікації термінології щодо островів.

Так, на нашу думку, треба внести зміни до Лісового кодексу України щодо земель лісогосподарського призначення. Зокрема, пропонуємо надати наступне визначення такої категорії земель: до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, у тому числі острови, вкриті лісовою рослинністю. Пам’ятаючи, що відповідно до розділу 4 Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» одним з основних інструментів реалізації національної екологічної політики є, зокрема, законодавство у сфері охорони навколишнього природного середовища, пропонуємо вдосконалити вітчизняне законодавство в частині визначення правового статусу острову в цілому, а саме: визначити острів як ділянку суші, що оточена з усіх боків водою та яка може бути залежно від основного цільового призначення віднесена до категорій земель, визначених Земельним кодексом України.

Категорія: Секція_3_Економіка_і_природокористування | Додав: Admin (25.03.2016)
Переглядів: 359
Всього коментарів: 0