Паляничко Ніна

к.е.н., старший науковий співробітник

Національна академія аграрних наук України

м. Київ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СТРАХУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Перехід до ринкових відносин супроводжувався появою нових суб'єктів земельних відносин, зацікавлених в захисті своїх майнових прав від різного роду лих. Тому питання розвитку такого інструменту як страхування, для відшкодування збитків, є особливо актуальним.

Сільське господарство завжди потребувало фінансової підтримки з огляду на сезонний характер виробництва, мінливість умов господарської діяльності та непередбачуваність погодних умов. В останні роки ситуація погіршилася в зв’язку із кризовим станом економіки. В таких умовах страхування може виступати інструментом вагомої фінансової підтримки сільським товаровиробникам. Тим більше, що збитки аграрного сектора впливають не лише на товаровиробників, а й державу в цілому.

Тому державні інтереси в розвиткові страхової сфери галузі мають бути реалізовані через установлення правил і умов страхування, координування діяльності страховиків. За оцінкою фахівців, чим вище частка держави у витратах на страхування, тим менше коштів витрачає уряд на безпосереднє відшкодування збитку від природних і техногенних катаклізмів.

Агрострахування в даний час включає [1]:

– врожай сільськогосподарських культур;

– дерева і плодово-ягідні кущі, виноградники;

– сільськогосподарські тварини;

– сільськогосподарська техніка;

– нерухоме майно.

Але в складі останньої страхуються лише об'єкти речових основних засобів: будівлі, споруди, господарські будівлі. За кордоном у складі нерухомого майна значаться земельні ділянки, як самостійні об'єкти страхування і як невід'ємна частина майново-господарських комплексів. В українській системі агрострахування земля до складу страхових об'єктів не входить ні в якості елемента таких комплексів, ні самостійно.

Варто зауважити, що розширення страхової сфери за рахунок земельних ресурсів може стати можливим лише при зацікавленості її користувачів в цьому виді страхової послуги, а також виконавців, в особі страхових компаній, здатних забезпечити страховий захист.

У липні 2012 року, після прийняття Закону України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» ліцензії на здійснення страхування ризиків у сільському господарстві отримали 17 страховиків, а також був створений Аграрний страховий пул, що зумовило активізацію взаємодії учасників системи агрострахування [2; 3]. Всі ці компанії, з огляду на нинішні звужені зони страхових відносин, в майбутньому можуть бути залучені до роботи по страхуванню земельних ресурсів. Для цього їм потрібно лише сформувати відповідні підрозділи з кваліфікованими відповідно нового виду страхування фахівцями.

Можливий і варіант, створення спеціалізованої системи для страхування земельних ресурсів зі своєю регіональною мережею і централізацією більшості фінансових операцій. Однак досвід ряду страхових компаній показує, що надмірна централізація ускладнює роботу з користувачами. Для них краще, коли всі операції, пов'язані зі страхуванням, здійснюються, як правило, на місцях. Тому більш доцільною представляється схема, по якій для страхування земельних ресурсів будуть використовуватися регіональні страхові організації і лише при необхідності створюватися нові страхові компанії.

Для розуміння ситуації, в яка перебуває система страхування країни варто розглянути схему організації страхування земельних ресурсів (рис. 1).

Рис.1. Схема організації страхування земельних ресурсів

Всю сукупність ризиків у можна поділити на групи [4]:

1. Природні ризики. Призводять до природно-ерозійних процесів;
2. Техногенні ризики. Фізичне та хімічне забруднення ґрунтів, нераціональне використання мінеральних добрив та пестицидів, забруднення ґрунту отрутохімікатами, мастилами й пальним, перезволоження та вітрова засоленість земель й підвищення виробничих енерговитрат;
3. Антропогенні ризики. Водна та вітрова ерозія, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус і поживні речовини;
4. Радіаційні ризики. Іонізуюче випромінювання радіаційних матеріалів в у навколишньому природному середовищі.
5. Еколого-економічні ризики. Використання еколого-небезпечних технологій у процесі виробництва сільськогосподарської продукції.

Дослідження проблеми страхування земельних ресурсів як одного з ефективних засобів їх захисту, дозволяє зробити висновок, що є всі підстави вважати організацію страхування земельних ресурсів перспективним питанням, що потребує науково обґрунтованого вирішення у зв’язку із можливим запровадженням ринку земель сільськогосподарського призначення. Для її вирішення необхідне розроблення законодавчих документів, а також проведення подальших наукових досліджень направлених на формування організаційно-економічного механізму страхування земельних ресурсів.

Таким чином, використання механізму страхування поряд із заходами щодо розвитку ринку землі має стати необхідною умовою цивілізованих ринкових земельних відносин.

Література

1. Інтернет-сайт «Аграрне страхування в Україні». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.agroins.com.ua

2. Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua.

3. Офіційний веб-сайт об’єднання страховиків «Аграрний страховий пул». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uaip.com.ua.

4. Сільськогосподарське страхування. Інтернет ресурс «Навчальні матеріали онлайн». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.