Головна » Статті » Конференція_2016_03_24-25 » Секція_3_Економіка_і_природокористування

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Кальченко Сергій

д.е.н., доцент кафедри Економічної теорії

Таврійський державний агротехнологічний університет

м. Мелітополь

 

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

 

На сучасному етапі розвитку вітчизняного АПК спостерігається низка системних трансформацій, пов'язаних з формуванням принципово іншої структури виробників сільськогосподарської продукції, діяльність яких визначається специфічним мотиваційним комплексом, що, у свою чергу, впливає на характер використання засобів виробництва, а саме природних ресурсів. Зокрема спостерігається формування класу виробників-орендарів, які використовують земельні ділянки, період користування якими є коротко- і середньостроковим. Інша група сільгоспвиробників є виробничими одиницями, чия діяльність направлена на самозабезпечення, а велика частина продукції призначена для задоволення власних потреб.

Виходячи з концепції сімейно-трудового господарства, розробленою А.В. Чаяновим, відомо, що виробнича діяльність в даній категорії здійснюється з використанням високої долі ручної праці в умовах неможливості іншого способу самореалізації. [1]

Таким чином, вітчизняна сфера аграрного виробництва є, з одного боку, малотоварним сектором, не здатний ефективно використовувати високотехнологічні досягнення, а з іншої – підприємницькі структури, які, в прагненні максимізувати рівень доходів здатні нехтувати відповідними нормами і стандартами. В результаті основна маса споживачів сільгосппродукції вимушена купувати низькоякісну, а почасти і відверто небезпечну для здоров'я сільськогосподарську продукцію. Багато в чому це пояснюється пасивною позицією державних структур, їх однобокою регуляторною політикою у сфері контролю якості продукції, яка обмежується переважно штрафними санкціями за ті або інші порушення[2].

На сьогоднішній день в системі вітчизняного аграрного законодавства застосовуються наступні способи забезпечення раціонального природокористування: Майнова відповідальність, яка передбачає можливість компенсації шкоди, заподіяної  порушенням законодавства про використання земель та інших природних ресурсів. Адміністративна відповідальність, що настає в результаті протиправного, винного діяння, що посягає на право власності на природні ресурси, встановлений порядок управління, природокористування, права та інтереси суб’єктів природокористування і передбачений режим використання, відтворення та охорони даних ресурсів  чи порушення при цьому норм екологічної безпеки. Кримінальна відповідальність, яка передбачена за вчинення екологічних злочинів, якими визнаються встановлені кримінальним законодавством суспільні і екологічно небезпечні діяння. [3]

До недоліків даної системи забезпечення раціонального природокористування, на нашу думку, слід віднести:

  1. Індивідуалізований характер санкцій. Використання земельних ресурсів, особливо у сфері середнього і крупного бізнесу передбачає масове використання живої і матеріалізованої праці, злиття капіталу і утворення колективних підприємств і інтеграційних структур. Персоніфікація санкцій частенько дозволяє уникнути відповідальності частини винних осіб.
  2. Низька економічна результативність санкцій. Конфіскація майна давно перестала бути дієвим важелем, а штрафи досить часто покриваються отриманими доходами.

Необхідною умовою формування ефективно функціонуючої моделі аграрного виробництва відповідно до принципів інформаційного суспільства є  залучення до контролю за здійсненням господарської діяльності в стратегічних галузях економіки максимально широких верств населення через механізм представництва підприємницьких шарів у відповідних органах. Надзвичайно важливим в даному аспекті нам представляється забезпечення інституціоналізації малих форм аграрного підприємництва, підвищення даними сільгоспвиробниками здатності ефективно використовувати інформаційні ресурси. Саме тому ми вважаємо найбільш доцільними наступні напрями оптимізації природоохоронного законодавства:

  1. Формування механізму колективної відповідальності всіх учасників господарського процесу; залучення більшої кількості господарюючих суб'єктів в ряди інтеграційних структур, обов'язком яких стане контроль за раціональним природокористуванням членів. Розрахунок штрафних санкцій, виходячи з розрахункового рівня доходу, вартості використовуваних основних засобів або інших показників розмірів підприємства.
  2. Обов'язковий характер використання в процесі виробництва наукоємких технологій, рівень наукоємкості яких визначається відповідними сертифікаційними центрами, які функціонують на базі галузевих учбових або наукових закладів[4].

 

Література

  1. Чаянов А.В. Природа крестьянского хозяйства и земельный ре­жим/А.В. Чаянов // Труды Всерос. съезда Лиги аграрных реформ. - М., 1918. С.4-5.
  2. Кальченко С. В. Розвиток особистих селянських господарств в умовах системних трансформацій аграрного сектору : монографія / С.В. Кальченко. – Мелітополь: Люкс, 2014. – 408 с.
  3. Аграрне право України/В.З. Янчук, В.І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та ін.; За ред.. В.З. Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 720с.
  4. Кальченко С.В. Розвиток особистих селянських господарств на засадах підприємництва: дис. … доктора екон. наук : 08.00.04 / Кальченко Сергій Володимирович. – Київ, 2015. – 467с.
Категорія: Секція_3_Економіка_і_природокористування | Додав: Admin (25.03.2016)
Переглядів: 203
Всього коментарів: 0