Головна » Статті » Конференція_2016_03_24-25 » Секція_3_Економіка_і_природокористування

ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГУЛЮВАННЯ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ПРОМИСЛОВО ПОРУШЕНИХ ЗЕМЕЛЬ

Буца Оксана

здобувач

Науковий керівник: д.е.н., Дребот О.І.

Інститут агроекології і природокористування НААН

м. Київ

 

ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГУЛЮВАННЯ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ПРОМИСЛОВО ПОРУШЕНИХ ЗЕМЕЛЬ

 

Розвиток паливно-енергетичного і гірничо-металургійного комплексів України супроводжується нераціональним використанням природних ресурсів. Надзвичайно низькою енергоефективністю та активізацією несприятливих природно-антропогенних процесів. Із надр вилучаються величезні маси гірських порід, змінюється природний ландшафт промислових регіонів, що призводить до значного навантаження на довкілля.

Величезні площі порушених земель і відвалів гірничих порід, застарілі і екологічно небезпечні технології гірничовидобувних робіт суттєво погіршили своєрідні ландшафти, що негативно впливає на стан здоров’я і працездатність населення. Недосконалість законодавчої бази, політична нестабільність, перехід до ринкових відносин і нових форм власності загальмували роботи з рекультивації, які зволікаються у часі або взагалі не виконуються. Усе це надає підстави на доцільність вирішення зазначеної проблеми [1].

На сучасному етапі економічного розвитку країни успішне вирішення проблем, пов’язаних з використанням, охороною та відтворенням природних ресурсів, навколишнього середовища в цілому, значною мірою визначається досконалістю форм і методів фінансування та кредитування природоохоронних заходів, стимулювання раціонального природокористування з боку держави. Відсутність протягом останніх десятиріч ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів регулювання екологізації виробництва, захисту навколишнього природного середовища, а також низька економічна суспільна свідомість, високий рівень концентрації промисловості, непродумане, екологічно необгрунтоване розміщення й нарощування виробничих потужностей, фінансування і здійснення природоохоронних заходів за залишковим принципом призвели до високого техногенного навантаження на природне середовище, до його інтенсивної деградації, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, земель, накопичення у величезних кількостях відходів виробництва [2].

Площа порушених земель в Україні станом на сьогодні становить понад 265 тис. га, відпрацьованих – 51,5 тис. га. Темпи порушення земель за останні 10 років практично стабілізувалися й не перевищують 2 тис. га в рік. Однак обсяги рекультивації техногенних ландшафтів порівняно з порушенням земель скоротилися більше ніж вдвічі, а щорічні темпи відновлення порушених територій знизилися в 4,1 рази [3].

Вибір виду й напряму рекультивації визначається соціально-еколого-економічними потребами конкретного регіону і в більшості випадків диктується тим, які землі були порушені в процесі розробки корисних копалин та як вони раніше використовувалися.

За результати дослідження Мандрика В.О. [4] найбільш поширеними економічними інструментами екологічної політики у вугільній промисловості є платежі (плата за користування надрами для видобування кам’яного вугілля, збір за спеціальне використання водних ресурсів, збір за геолого-розвідувальні роботи, плата за видачу ліцензії на користування надрами); фіскальні інструменти (податок з власників транспортних засобів, податок на землю, податок на додану вартість, податок на прибуток); ринкові інструменти (ринкові дозволи на забруднення). Та інструменти, рекомендовані до впровадження у вугільній промисловості України: фінансові інструменти (екологічні фонди підприємств, гранти); засоби економічної відповідальності (екологічне страхування); авансові відшкодування (екологічний бон, акредитив).

Як відзначає Веклич О.О. [5] оцінюючи існуючу систему економічних інструментів природокористування за критерієм наповнення державного бюджету, то слід визнати її безумовну ефективність як дієвого засобу досягнення національно значущої цілі ­ задоволення фінансових потреб держави. За критерієм екологічної доцільності й поліпшення якості довкілля, то доведеться констатувати його неефективність щодо розв’язання проблеми збереження навколишнього природного середовища та неспроможність забезпечити екологічно сприятливі умови господарювання чи бути засобом переходу до сталого екологозрівноваженого розвитку економіки країни.

Таким чином, важливого значення набуває формування та застосування дієвого економічного інструментарію відтворення промислово порушених земель для забезпечення раціонального природокористування.

 

Література

  1. Пугач А.М. Визначення витрат на рекультивацію земельних угідь [Текст] / А.М. Пугач // Вісник Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету. – 2012. – № 1. – С. 179-181.
  2. Швиданенко Т.О. Удосконалення механізму державного регулювання  процесів екологізації гірничо-збагачувальних підприємств [Текст] / Т.О. Швиданенко, Д.Т. Матукова // Науково-методичний журнал ЧДУ імені Петра Могили. – 2010. – Випуск 174, том 186. – С. 145-151.
  3. Демидов О.І. Пертиненція на промислово порушених землях південного сходу України [Текст] / За науковою редакцією акад. НААН О.І. Фурдичка. – К.: ДІА, 2013. – 368 с.
  4. Мандрик В.О. Економічне регулювання рекультивації земель, порушуваних діяльністю підприємств вугільної промисловості [Текст] : Дис. … к.е.н. : 08.00.06 / В.О. Мандрик. – Національний лісотехнічний університет України. – Львів, 2008. – 236 с.
  5. Веклич О.О. Економічний механізм природокористування: аналіз дієвості [Текст] / О.О. Веклич // Вісник НАН України. – 2001.­­ – № 1. – С. 35-42.
Категорія: Секція_3_Економіка_і_природокористування | Додав: Admin (25.03.2016)
Переглядів: 319
Всього коментарів: 0