Рогач Світлана

д. е. н., професор кафедри економіки підприємства

Національний університет біоресурсів і

природокористування України,

 м. Київ

ЕКОЛОГО- ЕКОНОМІЧНІ ТЕНДЕНЦЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ В АГРАРНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ

Україна, що займає 5,7% території Європи і 0,44% світу та володіє найціннішими природними ресурсами, має значні потенційні можливості поліпшити соціально-економічну ситуацію в країні та підвищити своє значення в сучасному геополітичному просторі. Тому, на сьогодні, єдиним шляхом і фундаментальною основою досягнення збалансованого розвитку є забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Насамперед земель, що використовуються як основа продуктивних сил здійснення сільськогосподарського і лісогосподарського виробництв, а також суб’єктів інших видів економічної діяльності аграрного сектора національної економіки.

За оцінками спеціалістів, на території України зосереджено чверть світових запасів чорноземів, унікальних за своїми фізичними, хімічними, агрохімічними та мінералогічними властивостями.  За якісним складом ґрунтів та продуктивністю угідь Україна вважається однією з найбагатших держав світу [1, с.65].

Сучасний стан землекористування в Україні характеризується високою сільськогосподарською освоєністю та розораністю земель. Переважну частку у загальному земельному фонді України займають землі сільськогосподарського  призначення (70,8% території країни). На долю України приходиться біля 0,45% світового земельного фонду, при цьому рілля займає 2,4%  світової її площі. За загальноресурсними показниками землекористування, Україна також характеризується надзвичайно високим рівнем освоєння життєвого простору і тільки близько 7% території можна віднести до антропогенно незміненої. Як зарубіжними, так і вітчизняними фахівцями науково обґрунтовано, що суспільно ефективним та екологобезпечним слід вважати землегосподарювання на територіях, де співвідношення природних ландшафтів, антропогенно змінених територій та виробничих ландшафтів наближається чи дорівнює співвідношенню 5:4:1. У рекомендаціях ООН зазначається, що ліси повинні займати 50% території (в Україні фактично - 17,6%), сільськогосподарські  угіддя – 45% (фактично -70,8%), забудовані землі – 5% (фактично - 4,2%) [2].

Також до негативних тенденцій слід віднести зростання дефіциту гумусу та основних елементів живлення в ґрунтах. Даний екологічний аспект сільськогосподарського землекористування обумовлюється, насамперед, недосконалістю структури посівних площ, яка зазнала значних змін в напрямі збільшення частки культур, що користуються підвищеним попитом на ринку. Так, за період з 1990 по 2015 рр. частка таких культур як кукурудза, соняшник, ріпак мали чітку тенденцію до зростання. Формування врожаю названих культур відбувається за рахунок виносу з ґрунту значної кількості поживних речовин.  Так, при середній врожайності 15-20 ц /га соняшник і рапс виносять від  200 до 260 кг поживних речовин з гектара. 

Основними заходами щодо поповнення даних поживних речовин є застосування добрив. Результати аналізу стану їх використання свідчать, що забезпеченість землеробства мінеральними добривами становить 48% до потреби, відповідно, органічними добривами  –  5% від потреби. Така кількість внесених добрив не може забезпечити бездефіцитного балансу гумусу та поживних речовин у ґрунтах України, тобто не дотримується основний закон землеробства: винесення поживних речовин повинне компенсуватися шляхом їх повернення в ґрунт. Як наслідок, останніми роками спостерігається від’ємний  баланс гумусу та поживних речовин у ґрунті. За останні 20 років вміст гумусу зменшився на 0,22% (ці втрати в розрізі держави оцінюються в 453,4 мільярда грн.). За даними останнього агрохімічного обстеження в Україні практично зникли ґрунти з високим вмістом гумусу, так якщо у 1990р. вони становили 36,9%, то зараз лише 3%. В середньому по Україні необхідно збільшити річну норму внесення мінеральних добрив до 150 кг/га, органічних – 10,4 т/га [3].

Складною залишається ситуація із поширеністю деградаційних процесів у землекористуванні України. Станом на 01.01. 2015р. нараховується 13,3 млн. га сільськогосподарських угідь, що піддаються дії вітрової ерозії  (22,0% від загальної площі цих угідь), у тому числі 12,6 млн. га орних земель. Водна ерозія розповсюджена на площі 19,4 млн. га (32,1% сільськогосподарських земель). Площа еродованих земель щорічно зростає на 80-100 тис. га. Еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів складають приблизно 9,1 млрд. гривень. При цьому 10,7 млн. га (17,7 % сільськогосподарських  угідь) складають кислі ґрунти, 2.2 млн. га (3,5%) – солонцюваті. Для підвищення родючості таких ґрунтів необхідно щорічно вапнувати 1,9 млн. га і гіпсувати 5 млн. га, що вимагає значних фінансових ресурсів  [2].

Досить небезпечним явищем є забруднення ґрунтів і ґрунтових вод пестицидами, радіонуклідами та важкими металами. На даний час, 4,6 млн. га сільськогосподарських угідь (12% загальної площі) мають високий рівень радіоактивного забруднення, біля 20% території України забруднено важкими металами, близько 8 млн. га земель –хлороорганічними препаратами [2].

У проекті Рамкової Ґрунтової  Директиви Європарламентського Союзу зазначено, що ґрунти є не відновлюваним ресурсом, оскільки швидкість їх деградації може бути значною, а процеси регенерації надзвичайно повільними  і витратними.

Проведений аналіз засвідчує незадовільний екологічний стан як земельного фонду, так і навколишнього природного середовища в цілому, оскільки земля є одним із найважливіших його компонентів. Загалом деградація сільськогосподарських земель набрала загрозливого для національної, передусім, продовольчої,  безпеки характеру. Значною мірою дана ситуація зумовлена втратою економічного інтересу землекористувача до екологобезпечного землекористування і вимагає нагального обґрунтування чіткого механізму вирішення.

Література

1. Фурдичко О.І. Агроекологія: [монографія]/ О.І.Фурдичко. – К.: Аграр. наука, 2014. – 400с.
2. Офіційний веб-сайт Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Електронний ресурс [land.gov.ua].
3. Стратегічні напрями розвитку земельних відносин у сільському господарстві на період до 2020 року / [Федоров М.М., Ходаківська О.В., Корчинська С.Г., Солов’яненко Н.А.]; за ред. Ю.О. Лупенка, М.М. Федорова. – К. : ННЦ ІАЕ, 2012. – 58 с.