Павліченко Андрій

асистент, кафедра землеробства, агрохімії та ґрунтознавства

Карпук Леся

д-р с.-г. наук, доцент, доцент кафедри землеробства, агрохімії та ґрунтознавства

Крикунова Олена

к. с.-г. наук, доцент, доцент кафедри землеробства, агрохімії та ґрунтознавства

Білоцерківський національний аграрний університет

м. Біла Церква

ЗМІНА МІКРОБІОЛОГІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ГРУНТУЗАЛЕЖНО ВІД СИСТЕМ ОСНОВНОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ І ДОБРИВ У ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Відомо, що біологічними каталізаторами перетворень рослинних і тваринних решток є ґрунтові ферменти. Ферментативна активність ґрунту, як вказують В.Ф. Купревич і Т.О. Щербакова, є “найбільш суттєвим показником біологічної активності ґрунту” [4]. В зв’язку з тим, що джерелом ферментів в ґрунті є сукупність всіх його живих організмів, то загалом активність ферментів відтворює інтенсивність і спрямованість біохімічних процесів в ґрунті і може бути індикатором стану його біоти [2].

Ґрунтові ферменти, на відміну від ферментів, що входять до складу живих організмів, є найбільш стабільною складовою частиною біологічної активності ґрунту, оскільки після відмирання живих організмів вони можуть адсорбуватися ґрунтовими частинками і протягом тривалого періоду часу зберігати свою активність [1]. Джерелом ферментів у ґрунті також є рослинні рештки. Активність каталази та інвертази дозволяє охарактеризувати інтенсивність двох процесів: дихання ґрунту і перетворення в ньому сполук вуглецю. Бурхливий розвиток мікробіологічних і ферментативних процесів у ґрунті може призвести до дуже швидкої мінералізації органічної речовини і особливо гумусу, а отже, до непродуктивних втрат азоту та інших поживних речовин [5].

Активність дегідрогенази у ґрунті має пряму залежність від вмісту в ньому субстрату окислення, що входить до складу рослинних решток. Тому активність дегідрогенази, на думку вчених, є добрим індикатором наявності в тому чи іншому шарі ґрунту органічних решток [3].

Дослідженнями встановлено, що величина інвертазної активності досить мінлива і залежить від способу і глибини механічного обробітку ґрунту та удобрення. За мілкого, особливо тривалого, обробітку локалізація рослинних решток у верхній (0-10 см) частині орного шару забезпечує підвищення активності інвертази на 8-18 % порівняно з оранкою на 20-22 і 30-32 см. Інвертазна ж активність нижніх (10-20 і 20-30 см) частин орного шару відповідно на 4-10 і 15-28 % вища за обробітку ґрунту плугом, ніж лущильником чи бороною. В цілому ж  у сівозміні активність інвертази орного шару ґрунту за диференційованого і тривалого мілкого обробітків відповідно на 1,3-1,5 і 3,1-7,3 % вища, ніж за тривалого полицевого обробітку. За постійного безполицевого обробітку цей показник виявився на 1,3-1,5 % нижчим, ніж на контролі. З підвищенням рівня удобрення різниця в активності дегідрогенази орного шару між варіантами тривалого мілкого і тривалого полицевого обробітку зростає. Так, на неудобрених ділянках, а також з внесенням першого, другого і третього рівнів удобрення ця різниця становила відповідно 4,4; 7,7; 8,5 і 9,3 % на користь тривалого мілкого обробітку. Відомо, що процеси розкладу рослинних решток тісно пов’язані з процесами їх гуміфікації. У перетворенні органічних сполук ароматичного ряду в компоненти гумусових речовин беруть участь поліфенолоксидази. Каталітичне окислення ними фенолів до хінонів відбувається у присутності кисню повітря і тому активно проходить у верхній частині зораного шару ґрунту. За різних систем обробітку ґрунту мікроорганізми в орному шарі розподілені нерівномірно. Відмічено поступове зниження чисельності всіх груп мікроорганізмів вниз по профілю, що пов'язано з підвищенням щільності будови, зміною повітряного, теплового та поживного режимів ґрунту, особливо за систематичного плоскорізного обробітку.

Мілкий і безполицевий обробіток, порівняно з оранкою, стимулюють розвиток мікроорганізмів у верхній частині (0–10 см) орного шару ґрунту. На неудобрених ділянках чисельність мікроорганізмів, що утилізують мінеральні форми азоту , за систематичного безполицевого і тривалого мілкого обробітків підвищилась відповідно на 26 і 15 %, порівняно із систематичною оранкою.

Література

1. Акентьева Л.И. Влияние плоскорезной обработки в полевом севообороте на водный режим, динамику питательных веществ и биологическую активность эродированных черноземов Донбасса // Тез. докл. V делег. съезда ВОП. – 1977.– Вып. 7. – С. 61–62.
2. Баланс гумусу під сільськогосподарськими культурами в грунтах України. Агрохімія і грунтознавство: міжвідомчий тематичний наук. зб. [«Грунти – основа добробуту держави. Турботи кожного»], (Харків, липень 2006 р.) / УААН, ННЦ ІГА ім. О.Н. Соколовського – Книга 3. – Харків: КП «Друкарня № 13» - 2006. – 359 с.
3. Біологічна активність чорнозему типового при застосуванні ґру-нтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур / О.І. Наумовська, І.В. Євпак, Н.М. Манішевська, І.М. Алексєєнко // Вісник ХНАУ. – 2004. – № 6. – С. 141–145.
4. Відтворення гумусу в агроекосистемах Полісся / В.П. Стрельченко, А.М. Бовсуновський, А.П. Стецюк [та ін.] // Вісник аграрної науки. – 2000. - № 7. – С. 9-13.
5. Відтворення родючості ґрунтів у ґрунтозахисному землеробстві: наукова монографія / М.К. Шикула, С.С. Антонець, В.О. Андрієнко та ін.; За ред. М.К. Шикули. – К.: ПФ „Оранта“, 1998. – 680 с.