Франчук Тетяна

к.п.н., доцент

 Національний університет імені І.Огієнка

м. Кам’янець-Подільський

ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ В СИСТЕМІ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Екологічна культура інтегрує духовну, пізнавальну, матеріальну складові, є основою продуктивності взаємовідносин людини й довкілля, тому компетентнісна освітня парадигма позиціонується як інструмент забезпечення особистісної орієнтованості процесу, інтеграції освітніх та життєвих цінностей.

Головна ідея компетентнісної освіти, що реалізується через модульні технології, полягає у формуванні системи органічних взаємовідносин у змісті освітньої діяльності, програмуванні суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин в її структурній організації. Йдеться про діалектичний взаємозв’язок часткового (аспектного) та загального, апріорного (досвідного) та доказового, кількісного (інформативного) та якісного, що комплексно забезпечує трансформацію навчальної інформації на рівень ставлень, переконань, а відтак і реальних практичних орієнтирів в професійній діяльності, життєвому просторі.

Компетентнісна освіта є альтернативою інформаційно-репродуктивній і реалізується не через накопичення навчальної інформації та відпрацювання стандартизованих методик її використання на практиці, а через формування на її основі власної концепції, методики та стилю формування діяльності на основі «Я-концепції». Тому ключовим механізмом освітньої діяльності є взаємодія (interaction), що складає основу особистісно орієнтованих освітніх технологій, проектування індивідуальної траєкторії загальноосвітнього, професійного, особистісного розвитку та саморозвитку.

Загальна модель освітньої діяльності трансформується на всі її рівні та спрямування. Екологічна освіта, в основі якої – формування екологічної культури особистості не є автономним, самодостатнім аспектом освітньої діяльності, її продуктивність буде забезпечена за умови, якщо: вона буде формуватися на єдиній концептуальній основі, починаючи з раннього дитинства, завершуючи системою післядипломної освіти, самоосвіти, програмуючи як розвиток системи взаємовідносин людини з природою, що розвивається на основі власного досвіду, актуального рівня розвитку, особистісно орієнтованої діяльності; система екологічної освіти буде визначатися, виходячи зі стандартів екологічної культури особистості, що проектує засвоєння навчальної інформації на основі досвіду ціннісно-емоційного ставлення до змісту навчання, досвіду творчої діяльності  як складових базової культури особистості; екологічна культура особистості буде розглядатися не як предмет формування відповідного циклу навчальних дисциплін природничого спрямування, а як  напрямок загальноосвітнього, професійного, особистісного розвитку особистості, реалізуючи потенціал практично всіх навчальних дисциплін, власного життєвого простору, сфери найближчого природно-соціального середовища.

Компетентнісна система освіти орієнтує не на вивчення світу, природи як його складової, в цілому у контексті найбільш значущих зв’язків та залежностей, вона формує когнітивну активність школяра, студента дорослого, що забезпечує базову компетентність, психологічну готовність та предметну здатність до перманентного пізнання природи впродовж життя на само регулятивній основі, оптимізуючи характер взаємовідносин з нею, а також підвищуючи власну активність щодо реалізації природозахисних, просвітницьких функцій, створюючи навколо себе середовище розвитку та поширення екологічної культури.

В практиці освітніх закладів інноваційного типу апробовані системи формування екологічної культури школяра, студента через вивчення навчальних курсів, що програмуються на модульно-елективній основі.

Загалом вони спрямовані на те, щоб дати відповіді на важливі питання, пов’язані зі здоров’ям, безпекою, комфортом життєвого простору людини, який є органічною складовою глобального простору, взаємозв’язок та взаємозалежність яких є органічною.

Модульність означених курсів дозволяє:

• вивчати проблеми природоохоронної діяльності в контексті теоретичного осмислення глобальних проблем, аналізу практичної діяльності, виявлення сутності протиріч та причин, що їх обумовлюють, самостійного проектування варіантів їх вирішення в рамках найближчого  природного середовища (наприклад, екологічні проблеми села, міста, регіону).
• самостійно (з допомогою педагогів) проектувати індивідуальний освітній маршрут формування природно екологічних компетенцій, розвитку власної екологічної культури, враховуючи загальні освітні стандарти, актуальний рівень розвитку (стартові можливості), індивідуальні характеристики когнітивно-розвивальних процесів.

Це можуть бути курси: «Екологія людини та моя екологічна культура», «Глобальні екологічні проблеми сучасності та екологія мого міста», «Екологія мого життєвого простору». Теми позиціонують ракурс опрацювання проблем, в основі яких – осмислення фундаментальних екологічних проблем через призму власного життя, регіонального життєвого простору.

Зміст курсу неодмінно має мати метапредметний, надпредметний характер, особистісно-практичну орієнтованість. Цільова спрямованість курсу стосується проблем, які реально хвилюють людину, і технології особистісно орієнтованої освіти дозволяють формувати її як суб’єкта освітньої діяльності, а відтак і реального суб’єкта формування природного, життєвого середовища на основі розуміння глобальних екологічних проблем та здатності їх трансформувати на рівень мікропростору, сфери життєдіяльності.

Література

1. Марушевський Г. Б. Етика збалансованого розвитку [Текст]: [монографія] / Г. Б. Марушевський. – К.: Центр екол. освіти та інформації, 2008. – 435 с.